Відлуння Різдва у Майнці

Цього року здійснились різдвяні мрії українців греко-католиків у Майнці, бо вперше отримали можливість мати свою Літургію у своєму місті! У церкві Святого Стефана (St. Stephan Kirche) численні вірні зібралися на першу, теж і тому святкову, Службу Божу на другий день Різдва. Літургію, яка припала на це велике свято Собору Пресвятої Богородиці і святого Обручника Йосифа, відслужив о. Роман Лірка, довголітній парох персональної парафії Блаженного Климентія Унівського, що у Франкфурті на Майні. Як згадує отець Роман, це фактично друга в нашому обряді Літургія українською мовою у Майнці, а першу відслужив ще далекого 1988 року блаженної пам’яті о. Іван Ортинський з нагоди 1000-ліття хрещення України-Руси, тільки невідомо, у якій церкві.

Ідея святої Літургії для українців у Майнці, як свідчить отець Роман Лірка, це «паралельна ідея» владики Богдана Дзюраха, апостольського екзарха для українців візантійського обряду в Німеччині та Скандинавії, який дійшов згоди з римо-католицьким єпископом у Майнці про те, що тут можна було б розпочати Літургії, і його власний задум, щоби відправляти Служби Божі для численних «новоприбулих» українців (отець Роман радше вживає це слово, замість «біженці»). Ординаріят у Майнці шукає приміщення — церкву, а про це місце на сьогодні приватно домовились, щоби відбулася Служба на Різдво Христове, зазначає о. Лірка. Ця ініціатива буде мати успіх лише, якщо вірні будуть приходити на богослужіння. Надіємося, що люди відгукнуться, бо відчувають потребу приходити до свого храму і в ньому славити Бога у своєму обряді та своєю рідною мовою.

Рушійною силою цієї ініціативи став малий гурток львів’ян на чолі з Мар’яною Бойко, які, як дізнаємося, є парафіянами церкви Блаженного Климентія з Унева і щонеділі їдуть до Франкфурта на Службу, а також Українське товариство в Майнці на чолі з головою товариства Вікторією Йост. Взаємно собі пообіцяли, що докладуть усіх зусиль (подадуть відповідні звернення до церковних властей архиєпархії у Майнці), щоби українська Літургія для греко-католиків відбувалася бодай раз на місяць у цій величній церкві Святого Стефана.

Отож, у неділю, 8 січня 2023 року маленька каплиця Святого Панкратія у древніх мурах церкви Святого Стефана ледве вмістила понад сотню українців, великих і малих, спраглих Слова Божого і живої Божої присутності у Пресвятій Євхаристії. Прийшла на цю першу Службу Божу о 16:00 год. і велика кількість новоприбулих українців, які у Німеччині знайшли порятунок від російської агресії. За звичаєм на початку Літургії після «Благословенне Царство» і «Амінь» заспівали кілька куплетів найкращої української коляди «Бог предвічний» з вірою, що з Божих рук прийде спасіння для України — така довгожданна перемога.

У своїй проповіді отець Роман наголосив, що радості Різдва не можуть затьмарити жодні труднощі, катастрофи і навіть війна. «Ми, українці, любимо Різдво. У комуністичні часи дітям забороняли колядувати, а діти все одно ходили від хати до хати, від квартири до квартири, пізно ввечері, але колядували. У вільній Україні ця наша різдвяна традиція ще більше розквітла. Навіть засяяла по тих районах, де вже про неї забули». Отець парох згадує, що у 1992–93 роках їздили такі своєрідні «десанти» з колядників у Донецьку, Луганську області, на Дніпрянщину. Цілі клуби збиралися, старші плакали, молоді захоплювалися. «Від маленької дитини пам’ятаємо наші Святі вечері, раз бідніші, раз багатші, але завжди була кутя, були вареники, голубці, юшка… Але ще щось було. Була радість». Взагалі у різдвяні дні, як зауважив проповідник, люди мають інші обличчя. Ми випромінюємо внутрішню радість. Йдемо вулицею і усміхаємося. Та все ж кожного року відчуваємо це свято по-новому. Ми радісні, тому що знаємо про Світло, яке засяяло у Вифлеємі. У коляді співаємо: «Серед темної ночі, дивне світло б’є в очі, ясна зоря засвітила, де Дитятко породила Марія». Дитятко, яке стане нашим Спасителем.

Душпастир відзначив, що Україна перегорнула дуже болючу сторінку своєї історії. «Уже 319 день іде війна проти російських загарбників. Замість церковних дзвонів, які мали б голосити радісну вістку про Різдво Спасителя, люди чують сирени, які звіщають про повітряну тривогу. Але Різдво приходить і в таких умовах. Як і в сорок сьомому, нині для багатьох українців сумний Святий Вечір і „по всій нашій Україні плач на кожнім кроці“. Тому треба в цих важких обставинах у наших молитвах просити Бога, щоби застосував свою всемогутність. Навіть „смайлик“ у нашому взаємному спілкуванні може бути сильною короткою молитвою, якщо він від серця», — примітив священник. «І в цей різдвяний час ми ще ревніше молимось за перемогу, за мир, за наших воїнів, щоб Бог зціляв наших поранених, визволяв полонених, дарував їм витривалість, щоб давав сили лікарям, рятував міста і села від російських ракет. Як на передовій силою є зброя, так у нас силою є молитва. Ми, християни, не чекаємо чуда, а просто йдемо до нього. Ми переживаємо це велике таїнство, це диво, що Слово сталося Тілом, що народився нам Спаситель на ім’я Ісус, що Бог став людиною, що з нами Бог! Ми віримо в це диво і йдемо до нього у день народження Ісуса, молячись, радіючи і святкуючи», — закінчив своє слово до вірних проповідник. Після Літургії вірні продовжили коляди на подвір’ї перед церквою і довго не бажали розходитись.

Голова Українського товариства у Майнці Вікторія Йост також звернулася після Літургії до всіх присутніх і наголосила, що це історичний день, бо вперше у Майнці відправилося богослужіння українською мовою. «Переживаємо це велике піднесення, цей український дух. І мені дуже хочеться від усього серця, щоб ми цей дух підтримували і надалі до нашої перемоги. І дай Боже нам усім сили, щоб ми досягли миру після перемоги, миру на нашій землі!»

Також зазначила, що Українське товариство, крім усього іншого, дбає про збереження звичаїв і традицій, багатої культури українського народу. «Ми дуже зацікавлені, щоб і наша українська церква була у Майнці і щоб регулярно проводились богослужіння». Пані Вікторія побажала всім українцям «сили духа і фізичної сили, щоби далі боротися, бо це наше єдине завдання зараз. Також бути єдиними, триматися разом, допомагати і всіляко підтримувати один одного… та переслідувати нашу головну ціль — наближати перемогу України, щоби ми могли в мирі і злагоді жити на нашій землі».

Хоч замість «Нова радість стала» нині більше пасує «Сумний Святий Вечір в 23-му році», але все ж у глибині єства нашого народу закладені такі міцні основи віри, які не дають забути, що світло долає темряву, добро перемагає зло і що Господь наш Ісус Христос сильніший від усякого зла. І з Ним переможемо! Отець Роман Лірка, як заохоту вірним, пригадав слова з цьогорічного привітання Президента України: «Війна не завадить українцям відзначати свої свята і радіти». Молімося усі разом за воїнів, за чудо перемоги, за мир. Святкуймо Різдво, прославляймо Бога, колядуймо ще потужніше, ще гарячіше, бо з нами Бог!

Автор: Наталія Томків

Дивіться також

18 квітня Слово Преосвященного владики Богдана до священників після Чину умивання ніг 18 квітня Великоднє послання ієрархії УГКЦ у Західній Європі 18 квітня Хресна хода народів у Мюнхені