Владика Богдан Дзюрах про Ісусову молитву: «Молитва мовчазної любові»

Вступ

«Ісусова молитва» названа так, бо в ній призивається ім’я Господа нашого Ісуса Христа: «Господи Ісусе Христе Сину Божий, помилуй мене грішного/грішну!». Ця молитва — дуже промовиста у своїй простоті та богословській глибині. Її називають ще неустанною молитвою, молитвою серця, або молитвою мовчазної любові. Вона належить до найдавніших форм християнської споглядальної молитви. Її практикували Отці пустині, Отці Церкви, монахи, містики, священники і віруючі миряни. Вона походить з прагнення безнастанно перебувати у присутності Бога, у внутрішній тиші, в любові сам на сам з Любов’ю (Irena Mytnik). Джерела цієї молитви сягають Божого Одкровення, що міститься у Священному Писанні, а колискою є Єгипет, де її практикували Отці пустині, а звідтам ця практика поширилася на всьому християнському Сході, а відтак — перейшла на Русь і тепер є однією з найпоширеніших молитовних практик в Православній і Греко-Католицькій Церкві.

Часом, зокрема в численних західних публікаціях на тему «Ісусової молитви» її поширення пов’язують з твором невідомого автора під назвою «Щирі розповіді прочанина своєму духовному отцеві». І хоч поширення знань про цю молитовну практику справді пов’язане з цією книжечкою, її джерела сягають набагато глибше — до «Книги книг» — до Біблії.

У проханні Ісусової молитви чути відгомін благання Єрихонського сліпця: «Ісусе, сину Давидів, змилуйся надо мною!» (Лк. 18, 38), смиренної молитви митаря: «Боже, милостивий будь мені, грішному!» (Лк. 18, 13) та повної довіри мольби жінки-ханаанки: «Змилуйся надо мною, Господи, Сину Давида!» (Мт. 15, 22).

Втім, у цій молитві не йдеться просто про те, щоб повторювати слова сліпця, митаря чи жінки-ханаанки, — слід присвоїти собі їхню внутрішню поставу — поставу смиренного визнання своєї безпорадності, своєї слабкості, своєї гріховності, а водночас — повної відкритості серця і всього єства на благодатну дію Божої милосердної і всесильної любові.

«Господи Ісусе Христе Сину Божий, помилуй мене грішного/грішну!»

Частина перша:
Перебувати у люблячій присутності нашого Господа

«Ісусова молитва» наочно ілюструє зміст християнської і біблійної молитви, яка полягає не так на множенні слів, як на перебуванні усім нашим єством в люблячій присутності Господа Бога. Господь Ісус у Святому Письмі застерігає нас, щоб ми не множили слів на молитві: «А коли молитесь, не говоріть зайвого, як ті погани; гадають бо, що за своєю велемовністю будуть вислухані. Не будьте, отже, подібні до них, бо Отець ваш небесний знає, чого вам треба, перш ніж ви просите в нього» (Мт. 6, 7–8). Цікаво, що відразу після цих слів Ісус навчає учнів молитви «Отче наш», дуже лаконічної у висловах і глибокої за змістом. Так само і «Ісусова молитва» не містить у собі багато слів, але містить найголовніше послання в історії спасіння: грішній людині дано Спасителя — Господа Ісуса, Божого Сина, через Якого отримуємо доступ до Отця, довірившись Його любові.

А там, де є любов і довір’я, не потрібно багато слів. Це так, як дитина, яка притуляється до грудей матері чи батька; як двоє закоханих, які можуть годинами мовчати, розуміючи одне одного навіть без слів. Це влучно виразив нині покійний співак Андрій Кузьменко (відомий більше як Кузьма Скрябін), який в одній зі своїх пісень мріяв приїхати нарешті до рідної матусі і з нею на кухні на різні теми «посидіти». Там, де є любов, там не потрібно зайвих слів. І саме це пригадує і цього навчає «Ісусова молитва».

Вона допомагає нам увійти у Божу люблячу присутність і перебувати в ній відкритим серцем і щирою душею. Господь, Який нас безконечно і беззастережно любить, бажає, щоб ми перебували з Ним, бо турбується про нас і прагне огорнути нас своєю благодаттю і любов’ю. Каже св. Петро: «Усяку журбу вашу покладіть на нього, бо він піклується про вас» (1 Пет. 5, 7). Звертаючись до Господа словами «Ісусової молитви», ми входимо в простір спасенного діяння Божої присутності і Божої любові.

«Господи Ісусе Христе Сину Божий, помилуй мене грішного/грішну!»

Частина друга:
Безнастанна молитва

У Святому Писанні нерідко чути заклик до неустанної молитви. Зокрема сам Господь Ісус перед своїми страстями закликає апостолів: «Будьте чуйні, отже, і кожного часу моліться» (Лк. 21, 36). Задовго до цього моменту Господь навчав апостолів притчами, багато з яких були присвячені саме темі молитви, а євангелист Лука, на вступі до цієї розповіді, зауважує, для чого Ісус навчав змісту молитви: «Він розповів їм притчу про те, що їм треба молитись завжди й не падати духом» (Лк. 18, 1). Подібно св. Павло в Посланні до Солунян закликає християн: «Моліться без перерви. За все дякуйте: така бо воля Божа щодо вас у Христі Ісусі» (1 Сол. 5, 17–18), а в іншому місці каже: «Моліться завжди в дусі всякою молитвою і благанням» (Еф 6, 18).

Оте «моліться завжди», «моліться без перерви» було часто темою застанови стародавніх монахів, зокрема тих, котрі вели свій аскетичний подвиг на безлюдних просторах єгипетських пустель. Дехто з них починав розуміти цей заклик дослівно і тоді монахи у спільноті намагалися запевнити безперервну молитву, як кажуть у форматі 24/7, при цьому занедбуючи моральний обов’язок дбати про щоденний хліб і запевняти свій щоденний прожиток працею власних рук. Таку поставу було засуджено як єресь і відкинено. Все ж, Отці пустині серйозно трактували Святе Письмо і розуміли, що заклик до неустанної молитви не можна так легко ігнорувати. Євагрій Понтійський стверджував: «Нам не наказано постійно працювати, чувати чи постити, але неустанна молитва є для нас законом». То ж знову і знову поставало запитання: як розуміти заклик до неустанної молитви і як молитися неустанно, коли ти маєш інші невідкладні завдання і зобов’язання?

Однією з розв’язок, яку пропонували стародавні монахи, було часте повторення впродовж дня коротких молитовних формул, які, як правило, були цитатами зі Святого Письма. На Заході ця практика поширилася у вигляді так званих «стрілистих актів». Так св. Йоан Касіян, представник західного монашества, пропонував такі слова: «Боже, рятуй мене, Господи, мені на поміч поспішися» (Пс. 70, 2). Преподобний Макарій Єгипетський молився словами «Господи, згідно з Твоєю волею, помилуй мене!». Інші молилися словами Пс. 7, 1: «Господи, Боже мій, до тебе прибігаю; спаси мене від усіх гонителів моїх і рятуй мене», або ж словами ап. Томи: «Господь мій і Бог мій!» (Йо. 20, 28). Ще інші донині моляться словами Пс. 50: «Серце чисте створи в мені Боже, і духа правого обнови в нутрі моєму».

Втім, найбільш поширеною стала так звана Ісусова молитва, яка полягає на призиванні імені Господа Ісуса та благанні про його змилування: «Господи Ісусе Христе Сину Божий, помилуй мене, грішного/грішну!»

Частина третя:
Ісусова молитва як «дихання життя»

Катехизм Католицької Церкви називає Ісусову молитву проявом любови до Бога, яка оживляє все у людському житті: «Призивання святого ймення Ісуса — найпростіший шлях до постійної молитви. Воно можливе „повсякчас“, оскільки не є якимсь заняттям, поряд з іншими, але є заняттям єдиним, а саме: любов’ю до Бога, Який всяку дію у Христі Ісусі оживляє і перетворює» (ККЦ 2668).

На одній з аудієнцій Святіший Отець Франциск зауважив, що Ісусова молитва — це молитва, яка «крок за кроком пристосовується до ритму дихання та поширюється на ввесь день», а дихання ніколи не зупиняється, навіть коли спимо, а молитва стає «диханням життя».

При цьому Папа навів слова св. Івана Золотоустого, який був переконаний, що людина може молитися у всіх обставинах щоденного життя: «Можливо мужеві уважно молитись, перебуваючи на площі чи в дорозі, можливо й ремісникові, сидячи в майстерні й обробляючи шкіри, підносити душу до Бога; так само й слузі, на закупах чи бігаючи сюди й туди на послугах, чи навіть працюючи в кухні — можливо з глибини душі усердне благання возносити». Тож, резюмує Папа, «молитва не входить у суперечність з нашими численними обов’язками та справами», навпаки, — вона є місцем, «де кожен вчинок віднаходить свій сенс».

Дозволити поглинути себе роботою настільки, що забракне часу на молитву, на думку Святішого Отця було б чимось «нелюдяним», тобто суперечним з людською природою: «Нелюдяно бути настільки поглинутими роботою, щоб не знаходити часу на молитву». У цьому контексті мені пригадуюється гарне порівняння св. п. кардинала Томаша Шпідліка, який казав: «Питатися, чому людина молиться, це те саме, що питатися, чому птах співає; відповідь проста: Бо така його природа!»

Просімо у Господа того дару, щоб у всіх обставинах нашого життя у нашому серці звучала молитва як природній стан людини, як «дихання нашого життя»: «Господи, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй нас грішних!».

Частина четверта:
Всеохоплююча молитва

Молячись Ісусову молитву, можемо вживати як займенник першої особи однини «помилуй мене», так і множини — «помилуй нас».

Ми звертаємося до Господа з численними проханнями і потребами — особистими і наших ближніх, за яких молимося чи то з власної ініціативи, як це зробила Пресвята Богородиця у Кані Галилейській, чи у відповідь на прохання про молитву з їхнього боку.

Проте, інколи не будемо навіть фізично в стані усіх і все пам’ятати і пригадати. Тоді на поміч нам приходить ця проста і всеохопна молитва, коли ми молимося у своєму імені і у імені наших ближніх і цілого світу, кажучи: «Господи Ісусе Христе Сину Божий, помилуй нас грішних!»

Коли говоримо «нас», то солідаризуємося з усім стражденним і знедоленим людством. Так Ісусова молитва виводить нас з замкнутості у самих собі, вчить нас любові. Першим відрухом любові є здатність зауважувати іншу людину, дивитися на іншого не як на чужака, чи тим більше ворога, — навіть якщо він завдає нам прикрість, — але дивитися на нього як на ближнього, як на дитину Божу, яка потребує не менше від нас Божої ласки і Божого спасіння.

«Господи Ісусе Христе Сину Божий, помилуй нас грішних!»

Частина п’ята:
Прохання про Боже змилування

В Ісусовій молитві просимо Божого змилування, милосердя: «помилуй мене грішного». Інколи чути думку, мовляв, хіба ми вже настільки злі/погані/грішні, що мустмо увесь час тільки благати змилування, прощення і милосердя?

Абстрагуючи від того, що нам і справді ще далеко до досконалості і є з чого очищуватися та і за що каятись, все ж варто зауважити, що заклик «Господи, помилуй» і похідні від нього мають набагато ширший обсяг, ніж тільки прохання про прощення гріхів, хоч це, без сумніву, найбільший вияв Божої сили і Божої любові до людини — прощення, відпущення гріхів.

Проте, грецьке слово «елейсон» означає щось більше: вилий на нас олію Твого милосердя, багатство Твоєї милості, іншими словами — обдаруй нас Твоєю ласкою, Твоєю благодаттю, необхідною для нашого спасіння. Святий Папа Іван Павло ІІ під час візиту в Україну 20 років тому призивав це Боже милосердя на наш народ, на його історичні духовні рани за посередництвом новоблаженних українських мучеників: «Нехай Господь Бог за їхнім посередництвом оросить ваші рани олією милосердя й утішення. Щоб ви могли з довір’ям дивитися на те, що вас чекає, з впевненістю у серці, що ви — діти Отця, який вас ніжно любить» (проповідь на Літургії 27 червня 2001 року); «Молю Всемогутнього Бога, щоб благословив тебе, український Народе, і щоб зцілив усі твої рани. Його велика любов нехай наповнить твоє серце і нехай провадить тебе у третє тисячоліття християнства до нового майбутнього.» (Прощальна промова на Львівському летовищі).

То ж наше «помилуй мене/нас, грішного/грішних» означає «уділи мені, Господи Ісусе, і усім людям Твоє милосердя, зішли на мене/на нас Твого Святого Духа, Духа Утішителя, Який очищає, просвічує і зцілює, вилий на мене і на нас повноту Твоєї благодаті, повноту Твоєї милості; дай мені і нам усього того, що потребуємо на спасіння! Господи, нехай буде у всьому і завжди Твоя спасенна воля!

«Господи, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй нас грішних!».

Частина шоста:
Богослов’я Ісусової молитви

Ісусову молитву слушно називають компендіумом, скороченим викладом усього Євангелія. Адже вона містить найголовніші правди нашої святої віри, зокрема — про дві природи Ісуса Христа та про Пресвяту Тройцю.

Віру у дві природи Ісуса Христа ми виражаємо тим, що призиваємо Його людським ім’ям «Ісус», яке Новонародженому Дитяті дали його батьки — Пречиста Діва і св. Йосиф Обручник і Опікун Божого Дитяти.

Як людина, Він піддався законові природного зростання, адже про Нього сказано, що Він «зростав мудрістю, літами й ласкою у Бога та людей» (Лк. 2, 52). Він зазнав усього, що людині доводиться зазнавати на цьому світі: убожество, вигнання, щоденна праця, голод, нерозуміння найближчими, насмішки, поразки і невдачі (Він так бажав навернення і спасіння всіх, а врешті-решт, залишився сам з невеличкою групою найближчих!), несправедливий засуд, а в кінці — у розквіті Своїх життєвих сил — насильницька смерть на Хресті. Про Нього читаємо в Посланні до Євреїв: «Бо ми не маємо такого архиєрея, який не міг би співчувати нашим недугам: він же зазнав усього, подібно як ми, крім гріха» (4, 15).

Але водночас це ім’я «Ісус» вже містить у собі виразну вказівку на присутність Божу, на Його спасенну дію у цьому синові теслі і Вчителеві з Назарету, адже ім’я «Ісус» означає «Господь спасає». Таким чином два інші титули, якими ми Його призиваємо «Господь» і «Син Божий», вказують на божество Ісуса. То ж приступаймо з повною довірою до «престолу благодаті», до нашого Господа Ісуса, щоб «отримати милость і знайти благодать на своєчасну поміч» (Євр. 4, 16).

«Господи, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй нас грішних!».

Частина сьома:
Богослов’я Ісусової молитви

Ісусова молитва вказує на Пресвяту Тройцю, адже в ній виразно призиваємо Другу Особу Божу, кажучи: «Господи, Ісусе Христе!», а відтак вказуємо на невидиму присутність Бога Отця, бо називаємо Ісуса «Сином Божим». Через це призивання маємо доступ до незбагненної таємниці відносин Сина і Отця у Святому Дусі. Адже Ісус Христос — це Той, над ким у Йордані зійшов у вигляді голубинім Святий Дух, а голос Отця звістив із неба: «Ти — Син мій улюблений, у тобі моє уподобання!» (Лк. 3, 22).

Водночас Святий Дух виражає свою присутність вже у самому факті творення молитви, адже, як вчить св. Павло, «ніхто не може сказати: Господь Ісус, як лише під впливом Духа Святого» (1 Кор. 12, 3). Це, остаточно, Дух Святий молиться в нас «стогонами невимовними» (Рим. 8, 26), коли ми вимовляємо своїми людськими устами слова Ісусової молитви.

Таким чином, молячись Ісусову молитву, ми входимо у духовне єднання з особами Пресвятої Тройці, а та любов, яка єднає Отця і Сина у Святому Дусі, переливається на нас та робить нас причасниками Божого життя і благодаті.

«Господи Ісусе Христе Сину Божий, помилуй мене, грішного/грішну!».

Частина восьма:
Святе ім’я «Ісус» як сила у духовній боротьбі

В Ісусовій молитві ми прославляємо Бога за Його спасенне діло, довершене в житті, в науці і в хресній жертві Воплоченого Сина Божого. Призиваючи Його святе ім’я, ми уприсутнюємо плоди цієї жертви, яка приносить спасіння і обожествлення кожній віруючій людині. Отці Церкви твердили, що від самого озвучення імені Ісуса відступають супротивні сили, втікають демони. А водночас разом із призиванням імені Ісуса на душу спливають незчисленні Божі благодаті, які для нас вислужив Ісус Христос Своєю смертю на хресті і славним Воскресінням.

Апостоли ще за життя переконалися у неймовірній силі, яку несе у собі призивання імені Христа Спасителя у протистоянні з демонами. Євангелист Лука свідчить про таку повну радості реакцію сімдесятьох двох учнів, яких Ісус висилав у села і міста, куди згодом мав сам прийти: «Повернулись сімдесят два з радістю, кажучи: „Господи, навіть і біси коряться нам з-за твого імени“» (Лк. 10, 17).

Після Воскресіння і Вознесіння на небо нашого Господа апостоли продовжували довершувати численні знаки і чуда іменем Воскреслого Спасителя, іменем Ісуса: «Вони [члени Синедріону] поставили їх [апостолів] посередині й питали: „Якою силою або яким ім’ям ви це зробили?“ Тоді Петро, наповнений Духом Святим, до них промовив: „Нехай буде відомо всім і всьому народові ізраїльському, що ім’ям Ісуса Христа Назарянина, якого ви розіп’яли, а якого Бог воскресив з мертвих, — ним цей стоїть здоровий перед вами. Він — отой камінь, яким ви, будівничі, знехтували і який став головним на розі. І нема ні в кому іншому спасіння, бо й імени немає іншого під небом, що було дане людям, яким ми маємо спастися“ (Діяння 4, 10–12).

Призиваючи святе імення нашого Господа і Спаса Ісуса Христа, ми призиваємо на нас і на наших рідних потоки благодаті, світла і божественної сили, якою спасаємося ми і ті, за кого ми молимося:

«Господи Ісусе Христе Сину Божий, помилуй мене, грішного/грішну!».

Частина дев’ята:
Святе ім’я Ісуса і присутність Бога

Катехизм Католицької Церкви навчає так про Ісусову молитву: «Ім’я Ісуса містить усе: Бога і людину, і всю Ікономію створення і спасіння. Проказуючи у молитві „Ісусе“, ми кличемо Його, звертаємось до Нього у нас самих. Його Ім’я — єдине, що містить ту присутність, яку воно знаменує. Ісус воскрес, і кожен, хто прикликає Його Ім’я, приймає Сина Божого, Який полюбив його і віддав Себе за нього (Пор. Рим. 10, 13; Ді. 2, 21; 3, 15–16; Гал. 2, 20)» (ККЦ 2666).

У цій молитві зустрічається знедолена, убога людина-створіння з безмежно люблячим її і всемогутнім Господом-Творцем. Тому цією короткою молитвою ми визнаємо велич та досконалість Бога і нашу маленькість, нашу недосконалість, нашу цілковиту залежність від Бога, до якого скеровуємо всі наші бажання і прохання, і від Якого очікуємо повноти життя і щедрого благословення для нас, для наших ближніх і для усього людства. Гарно про це висловлюється Катехизм Католицької Церкви: «У цій молитві серце єднається зі скорботами людей і лучить їх з милосердям їхнього Спасителя» (ККЦ 2667).

«Господи, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй нас грішних!».

Джерело: synod.ugcc.ua

Дивіться також

3 грудня Владика Богдан: «Храм — це школа любові, місце присутності живого Бога» 27 листопада Владика Богдан звернувся до українців у Лейпцигу із закликом до молитви, віри та єдності 26 листопада Продовжуємо допомагати українцям