Заява щодо інтеграції українських біженців на ринку праці у Німеччині

Після цього голова Міграційної комісії архієпископ д-р Стефан Гессе, та Апостольський екзарх для українців візантійського обряду в Німеччині та Скандинавії єпископ д-р Богдан Дзюрах, спільно заявили наступне:

Понад два з половиною роки тому Росія розпочала свою жорстоку, широкомасштабну загарбницьку війну проти всієї України. Від самого початку Католицькій Церкві в Німеччині було чітко зрозуміло: ми стоїмо на боці українського народу. Декілька німецьких єпископів, як на рівні Німецької єпископської конференції, так і на єпархіальному рівні, відвідали Україну, щоб надіслати сигнал солідарності. Прагнучи полегшити страждання людей, Церква активно заангажована як в самій Україні, так і в сусідніх країнах. Невідкладна допомога в Україні та підтримка українських біженців у Німеччині стали важливими напрямками церковної діяльності і залишатимуться такими і надалі.

Наразі в Німеччині проживає 1,2 мільйона українських біженців. Переважна більшість з них – жінки та діти. Чим довше триває війна, тим більше українських біженців, українок та українців, замислюються про те, щоб залишитися в Німеччині на довший період часу. У цих людей є бажання інтегруватися в німецьке суспільство і – попри всі жахіття на їх Батьківщині – вести максимально нормальне життя. Для того, щоб розвивалося щось на кшталт повсякденного життя, необхідно, щоб були здобуті знання німецької мови, щоб українські діти відвідували дитячі садки та школи, щоб дорослі біженці працювали, щоб звичайні квартири замінювали тимчасове житло та щоб розвивалися дружні стосунки.

Останнім часом, перш за все, викликає дискусії питання інтеграції українських біженців на ринок праці, нерідко також з принизливим підтекстом. Згідно з дослідженням Німецького Інституту ринку праці та зайнятості (IAB), рівень зайнятості українських біженців у Німеччині становив на кінець 1 кварталу 2024 року 27 відсотків. Тобто це десь середній показник в Європі. Для порівняння: якщо в Румунії цей показник нещодавно становив лише 7 відсотків, в Іспанії – 18 відсотків, то в Польщі він досягав 48 відсотків, а в Литві – навіть 57 відсотків.1 Проте дослідження також показує, що рівень зайнятості в різних країнах піддається порівнянню лише в обмеженій мірі. Важливі фактори включають, наприклад, демографічний склад групи біженців, вже існуючі українські мережі, ситуацію на ринку праці та потреби ринку праці у відповідній приймаючій країні, інституційні та політичні рамкові умови (будь то визнання кваліфікацій, наявність можливості догляду за дітьми чи підходи до інтеграційної політики), а також мовні бар'єри, які необхідно подолати. Якщо ми подивимося на сусідню країну Польщу, то, наприклад, помітно, що вже до 2022 року тут була значно більша кількість українських трудових мігрантів, внаслідок чого біженці також можуть ширше використовувати існуючі структури, коли йдеться про інтеграцію на ринку праці. Крім того, на польському ринку праці спостерігається вищий попит на низько кваліфіковану зайнятість, нижчі в Польщі також і мовні бар'єри.

Ці диференційовані результати часто ще занадто мало сприймаються в публічному дискурсі. Натомість дискусія про інтеграцію українських біженців на ринок праці частково характеризується упередженнями: начебто біженці не хочуть працювати, а отримання соціальних виплат стоїть на заваді стимулу до працевлаштування – так лунають ці дві стереотипні моделі обґрунтування, які наразі спростовані відповідними
дослідженнями.

Для нас важливо в цій дискусії не випускати з поля зору людей, про яких йде мова. За відсотками стоять люди, яких пов'язує спільний досвід: травматичний напад Росії на Україну продовжує залишатися для них гіркою реальністю, навіть попри географічну відстань. Потрібен час, щоб рани, завдані війною, загоїлися. З болем пов'язане також і усвідомлення того, що повернення до старого життя, принаймні в середньостроковій перспективі, буде неможливим. Важливо ставитися до біженців із співчуттям.

Водночас, з практичного досвіду церковних консультаційних центрів, як і з емпіричних опитувань ми знаємо: поряд з прагненням збереження української ідентичності, серед українок та українців є велика готовність інтегруватися в Німеччині. Так, переважна більшість біженців з України мають високу мотивацію до роботи.2 Це також віддзеркалюється в цифрах, нещодавно опублікованих федеральним урядом Німеччини: окрім 213 000 українських біженців, які вже працюють у Німеччині, 100 000 працездатних українок та українців відвідують інтеграційні курси. Ще 65 000 людей готуються до виходу на німецький ринок праці через шкільне, професійне або університетське навчання.3

Українські біженці мають рівень освіти вище середнього: понад дві третини закінчили виші або університети. Особливо серед молодих українок та українців є велика готовність самим ставати підприємцями. Загалом є підстави бути впевненим, що більшість українських біженців успішно інтегруються в німецький ринок праці.

Однак також очевидно: українки та українці, які шукають роботу, стикаються в Німеччині з серйозними викликами. Важливим аспектом німецької інтеграційної політики є працевлаштування біженців на роботу, яка відповідає їхньому рівню кваліфікації. Це в довгостроковій перспективі розумна стратегія, але вона також може призвести до затримок або особливих обтяжень. Однією з частих перешкод є складні та тривалі процедури визнання кваліфікацій. Той факт, що ситуація відрізняється в одній федеральній землі від другої, не робить цю справу легшою. А також: чим вищий кваліфікаційний рівень роботи, тим важливіше знання німецької мови. Часто засвоєння мови паралельно з початком роботи є неможливим або недоцільним, тому спочатку необхідно пройти інтеграційні та мовні курси. Оскільки велика кількість українських біженців у Німеччині – це матері з дітьми, базовою передумовою успішної інтеграції на ринку праці є достатня кількість дитячих закладів. Нерідкі випадки, коли навіть німецьким сім'ям надзвичайно важко знайти адекватні місця для догляду за дітьми. Для українських сімей ці труднощів ще більші.

У цій ситуації заклики до нібито простих рішень (на кшталт скорочення соціальних виплат) не допомагають. Для того, щоб вирішити існуючі проблеми та уникнути поляризації, нам потрібна об'єктивна дискусія щодо ефективних підходів. Наступні перспективи здаються на нашу думку, більш ефективними:

• Володіння німецькою мовою є ключем до успіху на німецькому ринку праці та уможливлює довгострокову інтеграцію в німецьке суспільство. Оскільки багато українських біженців – це жінки з маленькими дітьми, потрібні формати мовних курсів, які особливо адаптовані до потреб цієї цільової групи. Роботодавців також закликають активно підтримувати вивчення мови разом із роботою.

• Процедури визнання іноземних кваліфікацій мають бути ще більше спрощені та прискорені. Тут особливо важлива участь політики і, зокрема, адміністрації. Метою має бути зменшення регіональних відмінностей та скорочення тривалості проваджень, деякі з яких можуть тривати кілька років. Важливо й те, щоб і під час роботи можна було здобути і додаткову кваліфікацію. Це включає в себе можливість відвідування лише окремих курсів або навчальних підрозділів в професійно-технічних школах, технічних коледжах або в університетах. Систему «адаптаційних кваліфікацій» слід розширити в цілому.

• Для біженців з неповнолітніми дітьми – особливо для матерів-одиначок або жінок-біженок без чоловіка – хороший догляд за дітьми необхідний для того, щоб мати можливість працевлаштуватися. Залежно від регіону та вікової групи дітей, немає гарантії, що в Німеччині буде достатньо місць для догляду за дітьми. Для українських біженців ситуація також є особливо складною, оскільки вони зазвичай не мають жодних сімейних мереж для догляду за дітьми в Німеччині. Поліпшення догляду за дитиною – завдання передусім політичне. Однак ми також просимо церковні інституції ще раз перевірити, чи існують додаткові варіанти для підтримки у сфері догляду за дітьми.

• Важливим також є поле для дій підприємців і роботодавців. Ми хочемо заохотити їх пропонувати українським біженцям кар'єрні перспективи та полегшити їм інтеграцію на ринку праці, наприклад, дозволяючи їм здобувати додаткові кваліфікації без відриву від праці у своїх компаніях. Відповідальність тут несуть також і церковні установи як роботодавці.

Робота – це більше, ніж просто заробляти на життя. Вона завжди має також і соціальний вимір – діяти «разом з іншими» і «для інших» (як висловився Папа Іван Павло II-й у своїй енцикліці Centesimus Annus 1991 року). Це основне переконання соціального вчення Церкви відображено і в інтеграційних тезах, опублікованих німецькими єпископами два роки тому: «За справедливих умов праці люди можуть бути творчими через свою працю та робити активний внесок у загальний розвиток суспільства та загальне благо. Політика, суспільство і Церква покликані підтримувати гідну працю як фундаментальне право і сприяти інтеграції в роботу з цієї точки зору». 4

Ця цільова перспектива актуальна і сьогодні. Ми всі повинні бути зацікавлені у наданні українкам та українцям всебічні можливості для участі у Німеччині. Це заповідь практичної мудрості і водночас вияв нашої великої солідарності, яку ми повинні проявляти по відношенню до страждаючого від війни українського народу.

Насамкінець нам хотілось би звернутися до українок та українців, які втекли до Німеччини: ми знаємо, як важко тут закріпитися, вивчити мову та побудувати для себе нове життя. Інтеграція вимагає часу та підтримки. У той же час ми хочемо закликати Вас використовувати можливості, що виникають. Існує відповідальність, яка полягає в використанні професійних можливостей. Тому що таким чином виникають перспективи для реальної соціальної участі. Церковні консультаційні центри можуть супроводжувати Вас на шляху до інтеграції. Будь ласка, не вагайтеся скористатися цими пропозиціями.

І будьте певні: Апостольська Екзархія для українців, як і вся Католицька Церква в Німеччині, і надалі стоятимуть на Вашому боці. Ми будемо і надалі виконувати свої душпастирські та соціальні зобов’язання. Разом з українським народом ми молимо Бога, Отця всіх людей, щоб скоріше запанував справедливий мир.

Джерело: dbk.de
Фото: ukranews.com

1 Arbeitsmarktintegration ukrainischer Geflüchteter: Eine internationale Perspektive, IAB-Forschungsbericht
16/2024, S. 72. / Інтеграція українських біженців на ринок праці: Міжнародна перспектива, звіт
дослідження IAB/ Німецького Інституту ринку праці та зайнятості 16/2024, ст. 72.
2 Згідно з опитуванням IAB, минулого року 93 відсотки непрацюючих українських біженців заявили, що
хочуть працевлаштуватися в Німеччині, дивіться короткий звіт IAB 14/2023.
3 https://www.bundesregierung.de/breg-de/aktuelles/ukraine-gefluechtete-arbeit-2166832.
4 Deutsche Bischofskonferenz, Anerkennung und Teilhabe – 16 Thesen zur Integration, Arbeitshilfen Nr. 331,
Bonn 2022, S. 38./Конференція єпископів Німеччини, Визнання та участь - 16 тез про інтеграцію, робочі
посібники, Бонн 2022, ст.38.

Дивіться також

19 листопада «Ви — майбутнє України», — владика Богдан до дітей в Гайдельберґу 19 листопада «Ісус Христос — наш мир», — реколекції у Стокгольмі 18 листопада Вшанування святої Єлизавети