Апостольський екзархат для українців візантійського обряду в Німеччині та Скандинавії
Земне життя: «повернення людства до Отця»
2 серпня 2025
У цьому другому духовному роздумі із серії «Вічні Істини» владика Богдан Дзюрах, апостольський екзарх для українців візантійського обряду у Німеччині та Скандинавії, запрошує нас замислитися над напрямком нашого життя. У світі, де смерть часто сприймається як кінець і забуття, християнська віра відкриває зовсім іншу перспективу. Життя людини — це не просто шлях від колиски до могили, а паломництво до Небесного Отця, шлях, який має початок у Божому задумі та звершується у вічності. Через Ісуса Христа, Який сам пройшов цей шлях, ми відкриваємо істинний сенс нашого буття — життя у Бозі, життя, що не завершується, а трансформується у повноту.
Людське життя має свою динаміку, свій напрямок. Хтось, стоячи перед могилою померлої людини й дивлячись на надгробний камінь, де поруч з іменем видніються дві дати — народження і смерті, відділені малим дефісом, — з певною іронією міг би спитати: «Оця маленька рисочка між народженням і смертю — і є наше людське життя?».
Інший опише людське життя як шлях від колиски до труни, встелений різними труднощами й випробуваннями, в кінці якого людину очікує темна могила і повільне забуття нащадків.
Однак у світлі віри людське життя має зовсім інший характер, іншу динаміку й інший напрямок. Цю істину нам об’явив Господь Ісус. Він, будучи правдивим Богом, став заради нас правдивою Людиною: прийняв людське тіло, увійшов у наше життя, щоб відновити його і вказати правильний напрямок усього нашого буття.
Перебуваючи в людському тілі, Ісус так говорив про себе і про напрямок свого життя: «Я вийшов від Отця і прийшов у світ — і знову полишаю світ і до Отця повертаюсь» (Йо. 16, 28).
Ми, на відміну від Ісуса, не існували перед віками — хіба що в задумах Божого Провидіння, у вічних Божих планах щодо людства. Але завдяки Воплоченню Другої Божої Особи — Господа нашого Ісуса Христа — ми у Хрещенні єднаємося з Ним спасенним діянням Святого Духа і стаємо причасниками вічного життя Пресвятої Тройці.
Тому у Христі Ісусі, з Ним і через Нього, ми маємо доступ до Отця, а отже — участь у повноті життя. Святий Павло проголошує цю спасенну благовість у Посланні до Ефесян: «Через Нього маємо доступ до Отця в одному Дусі» (Еф. 2, 18).
Завдяки цьому життя християнина вже не є безпорадним блуканням стежками й бездоріжжями історії, а дорогою до Дому нашого Небесного Отця — «поверненням людства до Отця», як гарно висловився святий Папа Іван Павло ІІ в одній із катехиз на тему вічних істин.
Тому ми, віруючі люди, хоч і досвідчуємо на собі всі виклики, випробування, страждання й труднощі цього земного існування, знаємо, куди йдемо, і твердо віримо, що наприкінці нашої мандрівки нас чекає не «щось» — смерть, могила, кромішня темрява, неминуче забуття, — а «Хтось» — наш люблячий Отець Небесний, у вічній пам’яті Якого ми записані перед віками, Який у Христі Ісусі виходить нам назустріч, спасає нас від вічної загибелі й тепер веде нас у світлі та благодаті Свого Святого Духа — додому, до Себе, до повноти вічного життя.
Молитва
Отче Небесний, дякую Тобі за дар мого земного життя! Господи Ісусе, дякую Тобі за дар спасіння і єднання з Тобою — моїм Воскреслим Господом — у Хрещенні! Душе Святий, провадь мене Своїм світлом і благодаттю дорогами Божої волі — додому, до Отця, туди, «де немає болісті, ні печалі, ні зітхання, але життя безконечне!». Амінь.
† Богдан Дзюрах,
апостольський екзарх у Німеччині та Скандинавії
