Апостольський екзархат для українців візантійського обряду в Німеччині та Скандинавії
Біля мощей святого Йосафата у Ватикані помолилися за єдність Церкви і мир для України
12 листопада 2026
12 листопада 2026 року, у день літургійного спомину святого священномученика Йосафата, архиєпископа Полоцького, українська громада Риму разом із вірними інших народів зібралася в базиліці Святого Петра у Ватикані на Божественну Літургію при престолі святого Василія Великого, під яким спочивають мощі мученика за єдність Церкви. Богослужіння очолив владика Григорій Комар, апостольський адміністратор Апостольського екзархату для українців візантійського обряду в Італії.
Фото: (Saulius)
Спільна молитва за єдність і мир
Разом із владикою Григорієм співслужив владика Іриней Білик, канонік Папської базиліки Санта-Марія-Маджоре. У молитві взяли участь Протоархимандрит Василіянського Чину святого Йосафата о. Роберт Лисейко, ЧСВВ, із співбратами, ректор Папської української колегії святого Йосафата о. Бернард Підгірний, ЧСВВ, зі священниками та студентами колегії, які співом супроводжували Літургію, а також працівники дикастерій Римської курії, душпастирі з Італії та інших країн і сестри різних згромаджень.
Серед присутніх були й представники дипломатичного корпусу, зокрема Посол України при Святому Престолі Андрій Юраш і Посол Литви при Святому Престолі Сіґіта Маслаускайте-Мажилене. Молитву підносили також за дар миру для України; завершилося богослужіння співом гімну «Боже Великий, Єдиний».
Фото: (Saulius)
На початку проповіді владика Григорій нагадав, що вірні прийшли сюди молитися за єдність українського народу й Церкви, народу, який розпорошений нині по всьому світу.
| «Його мученицька смерть відкрила дорогу до воскресіння, дорогу до перемоги над злом. І сьогодні ми споживаємо плоди цієї перемоги святого Йосафата. Бо його перемога була не в тому, що він силою, насиллям переміг своїх опонентів, але переміг їх тою любов’ю, яка душу віддає за друзів своїх» — владика Григорій Комар |
За прикладом Доброго Пастиря
Розважаючи над євангельським читанням про Доброго Пастиря, проповідник назвав цей образ одним із найкращих, що відкривають взаємини Бога і людини: Господь захищає, годує і в небезпеці готовий віддати життя за свою отару. Саме тому Церква читає це Євангеліє у свято святого Йосафата, який зробив цей образ програмою свого життя і наслідував Доброго Пастиря аж до мученицької смерті.
Владика Григорій наголосив, що тих, хто вбив святого у Вітебську, Йосафат не вважав ворогами, а бачив у них своїх духовних дітей і братів. Загинув він через нерозуміння, бо не всі тоді змогли збагнути і прийняти справу, якій він присвятив своє служіння.
Єдність, що народжується з любові
За словами проповідника, святий Йосафат добре знав, що єдності не досягнути самими лише аргументами, програмами чи документами: найголовніше для неї — любов. Цю справу, підкреслив єпископ, успадкували всі, хто сьогодні продовжує традицію святого.
| «Його діло — це плекання єдності. І до того самого покликані ми усі, кожен на своєму місці має творити єдність. Плекаючи передусім єдність у наших спільнотах, у наших громадах» — владика Григорій Комар |
На завершення проповідник побажав, щоб молитва святого Йосафата, великого архиєрея і мученика за єдність Христової Церкви, захищала від усіх небезпек і незгод, які стають на перешкоді єдності.
Довга дорога мощей до гробу апостола Петра
Шлях, яким мощі святого Йосафата прийшли до Ватикану, тривав понад три століття. Після мученицької смерті у Вітебську 12 листопада 1623 року тіло архиєпископа вкинули в річку, проте згодом його віднайшли. Після беатифікації 1643 року мощі вклали до срібної раки, виготовленої коштом князя Лева Казимира Сапіги.
1706 року мощі перевезли до замку князя Кароля Радзивіла в Білій Підляській, а згодом до тамтешнього василіянського храму. Під час царських переслідувань Греко-Католицької Церкви 1873 року їх перенесли з вівтаря до крипти й замурували в стіні, щоб уберегти від знищення. Місце сховку на десятиліття забули.
Віднайти мощі вдалося лише 1916 року. За дорученням тодішнього Протоігумена Василіян о. Платоніда Філяса до Білої Підляської вирушив о. Павло Демчук, ЧСВВ. Місце в стіні крипти йому вказав чоловік, який хлопчиком бачив, як мощі замуровували понад сорок років тому. Священник перевіз мощі до Відня, де їх зберігали в українському католицькому храмі Святої Варвари.
Наприкінці Другої світової війни, напередодні вступу радянських військ до Відня, мощі таємно вивезли до Рима. Спершу Василіяни планували покласти їх у своєму монастирі на Авентинському пагорбі. Однак Папа Павло VI вирішив, що святий Йосафат, непохитно вірний Апостольському Престолові, не повинен бути відлучений ні від святого Петра, ні від святого Василія Великого, який є батьком й законодавцем східного монашества, за правилом якого жив сам мученик. Тож 22 листопада 1963 року, під час Другого Ватиканського Собору, мощі святого Йосафата урочисто поклали під престолом святого Василія в базиліці Святого Петра, неподалік гробу Первоверховного апостола. Тут вони спочивають донині й щороку збирають довкола себе українців Рима та паломників з усього світу.
Довідка:
Святий Йосафат (Іван) Кунцевич народився близько 1580 року у Володимирі на Волині. Вступивши до Віленського Свято-Троїцького монастиря, став одним з ініціаторів оновлення василіянського чернецтва; 1618 року його висвятили на архиєпископа Полоцького. Усе своє служіння він присвятив справі єдності Київської Церкви з Апостольським Престолом, за що 12 листопада 1623 року загинув мученицькою смертю у Вітебську. Беатифікований 1643 року, канонізований 1867 року Папою Пієм IX. 1923 року, у 300-ліття мучеництва, Папа Пій XI проголосив його покровителем єдності між Католицькою і Православною Церквами.
За матеріалами Vatican News.
