Апостольський екзархат для українців візантійського обряду в Німеччині та Скандинавії
Коментар на Євангеліє 11-ої неділі після П’ятидесятниці
12 серпня 2023
Перед читанням цього коментаря, рекомендується ще раз почути недільне Євангеліє й Апостола та помолитися, щоб Святий Дух допоміг втілитися Божому Слову у нас, подібно як колись у лоні Пречистої Діви Марії, якій у Назареті благовістив архангел Гавриїл.
Недільний Апостол і євангельський уривок:
1 Кор. 9,2–12
Браття! 2 Коли іншим я не апостол, то бодай вам, бо ви, у Господі, є достовірним доказом мого апостольства. 3 Ось моя оборона перед тими, що мене судять. 4 Хіба ми не маємо права їсти й пити? 5 Хіба ми не маємо права водити (з собою) сестру-жінку, як інші апостоли, брати Господні, і Кифа? 6 Чи може один я і Варнава не маємо права не працювати? 7 Хто колись власним коштом ходив у похід? Хто садить виноградник, і не їсть із нього плоду? Хто пасе стадо, і не живиться молоком від стада? 8 Хіба я говорю тільки як людина? Хіба й закон не каже цього? 9 Таж у законі Мойсея написано: «Не зав’язуй рота волові, як молотить.» Чи Бог турбується про волів? 10 Чи, може, ради нас говорить? Бож ради нас написано, що, хто оре, мусить орати в надії, і хто молотить, — молотить теж у надії, що матиме щось із того. 11 Коли ж ми сіяли у вас духовне, то чи велика річ, коли пожнем ваше тілесне? 12 І коли інші мають це право над вами, чому радше не ми? Однак, ми не користуємося цим правом, а ввесь час терпимо, щоб не робити ніякої перешкоди Євангелії Христовій.
Мт. 18,23–35
Сказав Господь притчу оцю: 23 «Тому Царство Небесне схоже на царя, що хотів звести рахунки з слугами своїми. 24 Коли він розпочав зводити рахунки, приведено йому одного, що винен був десять тисяч талантів. 25 А що не мав той чим віддати, то пан і звелів його продати, а й жінку, дітей і все, що він мав, і віддати. 26 Тоді слуга, впавши йому в ноги, поклонився лицем до землі й каже: Потерпи мені, пане, все тобі поверну. 27 І змилосердився пан над тим слугою, відпустив його й подарував йому борг той. 28 Вийшовши той слуга, здибав одного з своїх співслуг, який винен був йому сто динаріїв, схопив його й заходився душити його, кажучи: Віддай, що винен. 29 Тож співслуга його впав йому в ноги й почав його просити: Потерпи мені, я тобі зверну. 30 Та той не хотів, а пішов і кинув його в темницю, аж поки не поверне борг. 31 Якже побачили товариші його, що сталося, засмутились вельми, пішли до свого пана й розповіли йому про все сподіяне. 32 Тоді його пан покликав його і сказав до нього: Слуго лукавий! Я простив тобі ввесь борг той, бо ти мене благав. 33 Чи не слід було й тобі змилосердитись над твоїм товаришем, як я був змилосердився над тобою? 34 І розгнівавшись його пан, передав його катам, аж поки йому не поверне всього боргу. 35 Отак і мій Отець Небесний буде чинити вам, якщо кожний з вас не прощатиме братові своєму з серця свого.»
Мікроконтекст: У нинішньому читанні святий Апостол Павло дає нам приклад незвичної безкорисливости. Він добровільно зрікається матеріальної винагороди (див. 1 Кор. 9,12.15), хоч вона й належалася йому, згідно Божого закону: «хто оре, мусить орати в надії, і хто молотить, — молотить теж у надії, що матиме щось із того» (див. 1 Кор. 9,10). Подібно в нашій Євангелії, Ісус учить не домагатися належного нам відшкодування, хоч воно й відповідало би справедливості (див. Вих. 21,23–25). Більше цього, Він навіть картає того, хто таке чинить (див. Мт. 18,32).
Щоб і ми могли здобутися на такий геройський подвиг, Святе Письмо подає нам двояке пояснення. По-перше Ісус пригадує в притчі, що чоловікові, який не простив малого боргу своєму співслузі, перше було прощено величезну суму грошей. Щоб докладніше зрозуміти поданий Ісусом рахунок, пригадаймо, що в Його часах 1 денар — це денна платня простого наймита. Отже 100 денарів — це гроші, які можна реально відробити, наприклад виконуючи найнижчі роботи протягом трьох місяців. Натомість 10.000 талантів — це неймовірний капітал, який перевищував бюджет найбагатших країн. Тому такої суми не міг заплатити ніхто зі смертних людей. У світлі такого порівнання, прощення, на яке на жаль не спромігся нещасний слуга, являється тільки як логічна відповідь на отримане ним милосердя. З цього випливає теж наука для нас: якщо ми самі були так щедро помилувані Богом, який простив нам наші провини, то й нам годиться прощати нашим винуватцям (див. Мт. 18,21–22), як ми молимося щодня в молитві «Отче наш» (див. Мт. 6,12). Подібною логікою можна пояснити й згадану на початку великодушність апостола: «Даром прийняли, даром давайте» (Мт. 10,8).
Макроконтекст: По-друге, якщо цього аргументу мало, святий Павло наводить на іншому місці ось таке обґрунтування: «Ні срібла, ні золота, ані одежі я не вимагав ні від кого. Ви самі знаєте, що моїм потребам і тих, які зо мною, служили оці руки. У всьому я показав вам, що, так працюючи, треба допомагати слабосильним і пам’ятати слова Господа Ісуса, що сам сказав: Більше щастя — давати, ніж брати» (Ді. 20,33–35). Йдеться отже про приклад самого Господа нашого Ісуса Христа, який також свою науку про прощення кривд потвердив ділом. Бо, коли Його, найневиннішого, немилосерно розп’яли на хресті, Він молився за Своїх катів: «Отче, відпусти їм, не знають бо, що роблять» (Лк. 23,34).
Керигма: Приклад Ісуса Христа, Його Матері і Святих надихає нас подібно думати і діяти. Одночасно ми розуміємо, що ми самі неспроможні виконати так вимогливого закону Євангелія. Для цього необхідна благодать Божа, яка скріпляє нашу неміч і дає силу до таких подвигів. Тому вона і є до спасіння конче потрібна. Але де її знайти? — У читанні Євангелії, у молитві, у святих Таїнствах Сповіді і Євхаристії, у Божественній Літургії. «Приступім, отже, з довір’ям до престолу благодаті, щоб отримати милість і знайти благодать на своєчасну поміч» (Євр. 4,16). «Вірний той, хто вас покликав, — він і здійснить це» (1 Сол. 5,24). Амінь.
о. д-р. Мирослав Йосиф Лопух
