Апостольський екзархат для українців візантійського обряду в Німеччині та Скандинавії
Коментар на Євангеліє неділі перед Воздвиженням
9 вересня 2023
Перед читанням цього коментаря, рекомендується ще раз почути недільне Євангеліє й Апостола та помолитися, щоб Святий Дух допоміг втілитися Божому Слову у нас, подібно як колись у лоні Пречистої Діви Марії, якій у Назареті благовістив архангел Гавриїл.
Недільний Апостол і євангельський уривок:
Гал. 6,11–18
Браття! 11 Гляньте, якими буквами пишу вам власною рукою. 12 Ті, що хочуть показатися гарними тілом, — вони силують вас обрізатися, щоб тільки уникнути переслідування за хрест Христа. 13 Бо й самі обрізані, не додержують закону, а хочуть, щоб ви обрізувалися, щоб їм хвалитися вашим тілом. 14 Мене ж не доведи, Боже, чимсь хвалитися, як тільки хрестом Господа нашого Ісуса Христа, яким для мене світ розп’ятий, а я — світові; 15 бо ані обрізання, ані необрізання є щось, лише — нове створіння. 16 На тих, які поступають за цим правилом, мир на них і милосердя, а й на Ізраїля Божого. 17 На майбутнє нехай ніхто мені не завдає клопоту, бо я ношу на моїм тілі рани Ісуса. 18 Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде з вашим духом, брати! Амінь.
Йо. 3,13–17
Сказав Господь: 13 Ніхто не ввійшов у небо, крім того, хто зійшов з неба: Син Чоловічий! 14 Тож так, як Мойсей змія підняв у пустині, — так треба Синові Чоловічому бути піднесеним, 15 щоб кожен, хто вірує у нього, жив життям вічним. 16 Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, а жив життям вічним. 17 Бо не послав Бог у світ Сина світ засудити, лише ним — світ спасти.
Мікроконтекст: Апостол Павло звертається до галатів, які колись з ентузіазмом навернулися з поганства до Христової віри (див. Гал. 4,8), але тепер, збаламучені лжевчителями (див. Гал. 1,7), думають, що їм треба дотримуватися приписів Мойсеєвого закону, в тому числі й обрізання. З того приводу святий Павло наголошує, що «ніхто не оправдається ділами закону» (Гал. 2,16). І додає: «коли ви обрізуєтеся, Христос вам ні в чому не допоможе» (Гал. 5,2). Апостол пригадує натомість читачам, що вирішальним моментом їхнього життя було хрещення: «Всі бо ви, що у Христа христилися, у Христа одягнулися» (Гал. 3,27). Як наслідок цієї події, кожен з охрещених мав би виправити своє життя: «Ті ж, що є Ісус-Христові, розп’яли тіло з його пристрастями та пожадливостями» (Гал. 5,24). Власне тому для всіх християн важливим є хрест Ісуса, «яким» — як каже апостол Павло — «для мене світ розп’ятий, а я — світові» (Гал. 6,14), «бо я ношу на моїм тілі рани Ісуса» (Гал. 6,17), «я — розп’ятий з Христом. Живу вже не я, а живе Христос у мені. А що живу тепер у тілі, то живу вірою в Божого Сина, який полюбив мене й видав себе за мене» (Гал. 2,19–20).
Дуже схожі слова знаходимо й у нинішньому Євангелії: «Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, а жив життям вічним» (Йо. 3,16). Мова тут про добровільну смерть Ісуса, якою Він мав змити всі наші гріхи. Кажучи бо, що «треба Синові Чоловічому бути піднесеним» (Йо. 3,14), Господь має на увазі Своє розп’яття на хресті, про що йдеться й у подальшій частині Євангелія (див. Йо. 12,32; окрім ужитого тут дієслова «арíм», тобто «піднести», в арамійській мові існує ще синонім «зкаф», який означає як «піднести», так і «розіп’ясти на хресті»). На увагу заслуговує теж факт, що безпосередньо перед нашим євангельським уривком Христос пояснює Никодимові необхідність хрещення, як нового народження «з води та Духа» (Йо. 3,5).
Макроконтекст: Щоб усунути можливу суперечність та пояснити зв’язок між Своєю хресною смертю та хрещенням, яке подає нам вічне життя, Христос наводить відомий прообраз зі Старого Завіту: «Тож так, як Мойсей змія підняв у пустині, — так треба Синові Чоловічому бути піднесеним» (Йо. 3,14). Йдеться тут про сумну подію, коли ізраїльтяни в дорозі від Гор-гори до Червоного моря нарікали на Бога й на Мойсея (див. Чис. 21,4–9). За це Бог зіслав на них вогненних гадюк, які укусами вбили багато людей. Та, коли народ покаявся, просячи Мойсея про молитву, Бог наказав йому зробити мідяну гадюку і повісити її на дерев’яному стовпі, кажучи: «Як укусить когось гадюка, то він погляне на неї й зостанеться живий». Таким способом мідяний змій, символ смерти, став «знаком спасіння» (див. Мудр. 16,5–7), будучи одночасно прообразом чесного і животворящого Хреста. Бо ж і Господь наш Ісус Христос, воскреснувши з мертвих, «смертю смерть подолав».
Керигма: Пригадавши собі цей важливий зв’язок між смертю Ісуса на хресті та нашим хрещенням, запитаймо самих себе: Чим для нас є ця свята Тайна? Чи ми виконуємо вірно наші хресні обіти? Чи можемо сказати, що ми вмерли для гріха? Чи ми знаємо, «що всі ми, що в Христа Ісуса охрестилися, у смерть його христилися? Ми поховані з ним через хрещення на смерть, […] бо хто вмер, той від гріха звільнився» (Рим. 6,3–4.7). Подібно, як у випадку вище згаданих галатів, відповідь на ці питання є вирішальною й для нашого християнського життя. Ба більше, від неї залежить рівень духовного життя всіх християн. Бо недостатня обізнаність зі зобов’язаннями, даними при Св. Хрещенні, є основною причиною зіпсуття сердець (див. Синод в Сенс у 839 році). Тому «найефективнішим засобом супроти морального падіння серед християн є постійне нагадування обітниць Хрещення і неодмінне відновлення їх» (святий Людовiк Марія Ґрiньйон де Монтфорт). Розуміючи це, просім Пресвяту Богородицю і Приснодіву Марію, яка вірно стояла під хрестом Спасителя, щоб і ми вірно вистояли в доброму аж до кінця. Амінь.
о. д-р Мирослав Йосиф Лопух
