Апостольський екзархат для українців візантійського обряду в Німеччині та Скандинавії
# НазустрічВоскресінню 2. Прагнути особистої зустрічі з Христом.
30 січня 2023
# НазустрічВоскресінню — це медійний духовно-пізнавальний проєкт апостольського екзарха для українців візантійського обряду у Німеччині та країнах Скандинавії владики Богдана Дзюраха. У ньому єпископ ділиться своїми духовними роздумами над словами Євангелія задля ефективного духовного приготування до світлого празника Воскресіння Христового. Роздуми розпочалися із Неділі про Закхея та триватимуть до самої Пасхи. Тож дозвольмо Божому Слову доторкнутися нашого серця та наповнити його Божою силою і благодаттю для переміни власного життя у цей період Великого посту!
«Він бажав бачити Ісуса, хто він такий, але не міг із-за народу, бо був малого зросту» (Лк. 19, 3).
Закхей, — людина, яка в очах громадськості вважалася і, правдоподібно, насправді була великим грішником. Проте цей чоловік в глибинах власного єства відчув тугу за спасінням і вирішив зробити крок назустріч Тому, Хто його приносить — Ісусові Христові.
Водночас в Євангелії сказано, що на цьому шляху до Ісуса трапилася неочікувана перешкода: натовп людей, який звідусіль оточував Ісуса. Дивним чином, але ті, хто є близько до Ісуса, нераз можуть стати перешкодою для зустрічі із Ним.
Так було у випадку розслабленого в Капернаумі, товариші якого не змогли доступити до Ісуса з огляду на тисняву в дверях дому, де проповідував Ісус. Ці друзі мусили аж розібрати дах і спустити свого прикутого хворобою до ліжка друга через отвір у стелі перед Ісуса… Щось подібне пережив сліпець Вартимей, який сидів при дорозі і просив милостині (до речі цей випадок трапився також в Єрихоні, де проживав Закхей, незадовго до його зустрічі з Ісусом). Отож, коли Вартимей, почувши, що повз нього проходить славний Вчитель з Назарету, почав кричати на весь голос: «Ісусе, сину Давидів, змилуйся наді мною!» (Лк. 18, 38). Замість того, щоб звернути увагу Ісуса на цього сліпого чоловіка, люди, які йшли попереду Ісуса намагалися закрити йому уста: «Ті, що йшли попереду, сварилися на нього, щоб замовчав» (Лк. 18, 39). На щастя, сліпий не дав себе знеохотити цими перешкодами, а навпаки — «кричав ще дужче: «Сину Давидів, змилуйся надо мною!»». Ця його витривалість принесла бажаний плід: хтось неназваний покликав його і допоміг йому наблизитися до Ісуса, Який, своєю чергою, дарував йому прозріння і спасіння, кажучи: «Прозри! Віра твоя спасла тебе». (Лк. 18, 42).
Маючи перед собою маси і натовпи народу, Господь, однак, звертається до кожної людини зокрема, бо саме на цьому рівні довершується спасіння. В Євангеліях віднаходимо численні приклади такого Божого діяння у світі. Бажаючи спасти людство, Господь скеровує свою увагу на дівчину з Назарету на ім’я Марія. Посеред натовпу людей, що тиснуться до Нього, Ісус розрізняє віруючу жінку, яка наблизилася і доторкнулася до краю Його одежі з вірою, тому й спаслася. Він сам виходить назустріч хворим, сліпим, паралізованим, померлим і до них особисто скеровує своє спасенне слово та простягає свою творчу і рятівну десницю.
Цей принцип глибоко особистісних відносин з кожною людиною Господь проголошує устами пророка Осії, коли описує свій стосунок до народу як спілкування «від серця до серця»: «Я заведу її у пустиню, і буду їй до серця промовляти» (Ос. 2, 16). І я глибоко переконаний, що саме такого спілкування прагне кожен із нас! Зрештою, це підтверджують сигнали, що надходять від багатьох людей, наших сучасників. Нещодавно, під час церковного форуму про душпастирське планування, один молодий чоловік, батько 4-ьох дітей, посвідчив, що від священників він потребує і очікує у першу чергу особистої уваги, особистого супроводу і особистої підтримки у духовному житті. Думаю, цей молодий батько може стати голосом багатьох, якщо не більшості, із нас.
До речі, на вище згаданому зібранні була озвучена рекомендація однієї з Сесій Єпархіяльного собору, під якою я можу особисто підписатися і висловлюю її зараз вам як щире побажання на дорогу: «Заохочувати вірних мати особистого сповідника/духівника задля поглиблення свого духовного життя». Великий дар і щастя: мати в дорозі до Ісуса провідника — людину віри і Божого Духа, яка допомагатиме нам розпізнавати присутність Бога в нашому житті та відкритися до Його діяння.
«Вислухай, Господи, мої глаголи, зверни увагу на моє зідхання. Прислухайся до голосу мого благання, царю мій і Боже мій! До тебе бо молюся. О Господи, удосвіта ти голос мій почуєш, удосвіта буду молитися до тебе й виглядати.… О Господи, веди мене твоєю правдою — з уваги на ворогів моїх; вирівняй твою путь передо мною» (Пс. 5, 2–3.9).
