Апостольський екзархат для українців візантійського обряду в Німеччині та Скандинавії
#НазустрічВоскресінню 20. Від досвіду блудного і старшого синів — ставати милосердним батьком
18 лютого 2023
#НазустрічВоскресінню — це медійний духовно-пізнавальний проєкт апостольського екзарха для українців візантійського обряду у Німеччині та країнах Скандинавії владики Богдана Дзюраха. У ньому єпископ ділиться своїми духовними роздумами над словами Євангелія задля ефективного духовного приготування до світлого празника Воскресіння Христового. Роздуми розпочалися із Неділі про Закхея та триватимуть до самої Пасхи. Тож дозвольмо Божому Слову доторкнутися нашого серця та наповнити його Божою силою і благодаттю для переміни власного життя у цей період Великого посту!
«Старший його син озвався до батька: Ось стільки років служу тобі й ніколи не переступив ні однієї заповіді твоєї, і ти не дав мені ніколи козеняти, щоб з друзями моїми повеселитись. Коли повернувся цей син твій, що проїв твій маєток з блудницями, ти зарізав для нього годоване теля. Батько ж сказав до нього: Ти завжди при мені, дитино, і все моє — твоє. А веселитись і радіти треба було, бо оцей брат твій був мертвий і ожив, пропав був і знайшовся» (Лк. 15, 29–32).
Як правило, ми дуже легко ототожнюємо себе з блудним сином і прочитуємо притчу саме у ключі покаяння і навернення, яке пережив молодший син. Проте, не менш важливою є постать старшого сина, «порядного», «працьовитого», «послушного» батькові. Що більше, — для нас, котрі намагаємося послідовно жити своєю вірою, його постать до певної міри є ближчою, ніж блудного сина — явного грішника. Все ж серцем притчі є постать батька, наслідувати якого у милосердній і вірній любові покликані усі ми.
Ось як описує цей духовний шлях на прикладі власного досвіду відомий нідерландський автор о. Генрі Ноуен у своїй книжці «Повернення блудного сина»:
«Мій духовний шлях складався з трьох етапів. Перший етап: я був молодшим сином, відчував, що заблукав. Я побував у багатьох місцях, зустрічався з людьми різних соціяльних груп та різних переконань, долучався до численних рухів. Та попри все це почувався бездомним і втомленим. Коли ж побачив [на картині Рембрандта «Повернення блудного сина», див. нижче] ніжність, з якою батько торкається плечей молодшого сина і пригортає його до свого серця, то десь у глибині душі відчув, що я також є таким-ото сином, який заблукав і хоче повернутися, щоб потрапити у батьківські обійми».
Другий етап мого духовного життя розпочався якось увечері після розмови з Бартом Ревігеном, який пильно глянув на мене і мовив: «Як на мене, ти більше схожий на старшого сина». Ці слова відкрили мої очі на іншу частину мого «я» і у мене в голові зароїлася сила думок. Насамперед мене, як найстаршу дитину в сім’ї, ніколи не залишало почуття обов’язку. Шестилітнім хлопцем я вирішив стати священником і відтоді ніколи не змінював свого рішення. Я завжди слухався своїх батьків, учителів, єпископів, Бога, ніколи не втікав з дому, не витрачав час та гроші на чуттєві задоволення. Та все ж я, вочевидь, міг заблукати, як це сталося з молодшим сином. Раптом я побачив себе у цілком новому світлі. Тут була і заздрість, і гнів, і образи, і впертість, і замкнутість. Поза тим, я зрозумів, що насправді є самовпевненим, постійно нарікаю на інших, а моїм мисленням і почуттями значною мірою керують образи. Достоту, я був старшим сином, але таким загубленим, як і його молодший брат, навіть пори те, що ніколи не покидав рідної домівки…
Коли мою душу сповнював сильний внутрішній біль, я почув слова ще одного мого друга, які давно прагнув почути, і ця подія розпочала третій етап моєї духовної подорожі: «Ким би ти не був — молодшим сином чи старшим, — ти повинен усвідомити, що покликаний стати батьком. Ціле своє життя ти піклуєшся про своїх друзів; постійно, скільки я тебе знаю, прагнеш любови; завжди і всюди шукаєш уваги, гідної оцінки своєї праці та підтримки. Тепер настав час жити згідно з твоїм покликанням — бути батьком, який приймає своїх дітей додому і ні про що їх не запитує, нічого не вимагає від них навзаєм. Ми хочемо, щоб ти був для нас батьком, який наділений силою співчувати по-справжньому».
Наприкінці цих тижневих роздумів над притчею про Милосердного Отця можемо тільки зробити своїм побажання о. Генрі Ноуена: «насправді я є молодшим сином, я є і старшим сином, і перебуваю на шляху, щоб стати батьком. Я також молюся і сподіваюся, що і ви, здійснивши духовну мандрівку разом зі мною, так само відкриєте в собі не лише заблуканих дітей Божих, а й співчутливих матір та батька, якими є Господь» (стор. 31–36).
А який досвід роздумів над притчею про блудного сина маєте Ви, шановні друзі? Яка постать на даному етапі Вашого життя промовляє до Вас найвиразніше? Що нового відкрили Ви тепер, роздумуючи над цим Божим Словом?
«Будуть звіщати славу великої добрости твоєї і будуть оспівувати твою справедливість. Господь ласкавий і милосердний, повільний до гніву й милістю великий. Добрий Господь до всіх, і його милосердя перед усіма його ділами. Хай, Господи, усі діла твої тебе славлять і святі твої нехай тебе благословлять» (Пс. 145, 8–10).
