Апостольський екзархат для українців візантійського обряду в Німеччині та Скандинавії
#НазустрічВоскресінню 43. Чию віру уздрів Ісус?
13 березня 2023
#НазустрічВоскресінню — це медійний духовно-пізнавальний проєкт апостольського екзарха для українців візантійського обряду у Німеччині та країнах Скандинавії владики Богдана Дзюраха. У ньому єпископ ділиться своїми духовними роздумами над словами Євангелія задля ефективного духовного приготування до світлого празника Воскресіння Христового. Роздуми розпочалися із Неділі про Закхея та триватимуть до самої Пасхи. Тож дозвольмо Божому Слову доторкнутися нашого серця та наповнити його Божою силою і благодаттю для переміни власного життя у цей період Великого посту!
«Ісус, уздрівши їхню віру, каже до розслабленого: „Сину, відпускаються тобі твої гріхи“ (Мр. 2, 5).
Чию віру уздрів Ісус? В переважній більшості біблійних коментарів можна прочитати, що тут мається на увазі віра тих, котрі принесли розслабленого до Ісуса. Святитель Кирило Єрусалимський навіть вважає, що «розслаблений в Капенраумі не був людиною віруючою, але мали віру ті, які принесли його і спустили через покрівлю. А у хворого разом з тілом була хвора і душа. Ти не думай, що я осуджую його; в самому Євангелії сказано: „Побачивши віру“ не його, а віру „їхню“, сказав „розслабленому: встань“ (Мт. 9, 2). Ті, які принесли, увірували, а розслаблений отримав зцілення» (Кирило Єрусалимський, П’яте повчання, 8–9).
З такої інтерпретації біблійного уривку проповідники усіх часів снують дидактичний висновок: навіть коли поруч із нами є людина невіруюча, паралізована гріхами, не слід зневірюватися, а навпаки, — потрібно з ще більшою вірою молитися за її навернення і Господь дарує їй свою благодать і своє милосердя.
Втім, таке пояснення вимагає деяких уточнень. По-перше, навіть коли Господь вислухає молитви, які із вірою заносимо за наших ближніх, Він не чинитиме насилля над їхньою свободою, але очікуватиме мінімальної відкритості і згоди з їхнього боку, щоб ця божественна благодать могла принести спасенні плоди в житті цієї дотепер байдужої людини.
А другий момент, який для багатьох із нас може виявитися несподіваним: чому ми, не задумуючись, із вислову «їхня віра» автоматично виключаємо віру самого розслабленого чоловіка? Саме ця думка мені прийшла, коли я роздумував над цим євангельським уривком. Чому не могло бути так, що усі вони мали віру в зцілення і Господь Ісус, Який бачить серце кожної людини, побачив у кожному із цих чоловіків доказ і знак живої віри?
Скажу ще більше: а чи не могло бути так, що сам розслаблений мав настільки велику віру, що нею зумів «заразити» своїх друзів, переконав їх занести його до Ісуса, а відтак далі «керував процесом»: коли вже були на порозі і виявилося, що важко протиснутися крізь двері, може, сказав перевірити, чи не можна було б пролізти крізь вікно (це я вже трохи «продовжую» євангельський сценарій), а коли і це виявилося неможливим, переконав своїх товаришів до радикального кроку: розібрати дах і через стелю спустити його перед лице Господнє?
Мені зовсім не видається неможливим такий сценарій. Принаймні, таке пояснення має право на існування і євангельський уривок, як на мене, теж його не виключає. До речі, Біблія знає подібні випадки, коли саме зацікавлені особи «заряджали» інших своєю вірою у Божу поміч і Боже милосердя. Ось сліпець Вартимей (пор. Лк. 18, 35–43) біля Єрихону, зачувши, що Ісус проходить містом, почав голосно кричати: «Ісусе, сину Давидів, змилуйся наді мною!». Знаменно, що «ті, що йшли попереду, сварилися на нього, щоб замовчав, та він кричав ще дужче: „Сину Давидів, змилуйся надо мною!“». І Ісус наказав привести його до себе, то ж ті, що ще хвилину до цього були скептиками, переконалися словом Ісуса, але і вірою сліпця і вже самі звернулися до нього зі словом заохоти: „Бадьорися! Устань лишень, кличе тебе“ (Мр. 10, 29) і допомогли йому наблизитися до Ісуса.
Чи вам не траплялася в житті подібна ситуація: збираємося до когось, хто перебуває у глибоких труднощах, у кризі (важка хвороба, втрата ближнього, важке випробування) і по дорозі думаємо, як потішити, підтримати, розрадити цю людину. Але, прийшовши, з подивом бачимо, що ця людина випромінює якийсь дивний спокій, надію, впевненість, що все буде добре, так що навіть нас втішає і розраджує? …
Яка б інтерпретація Євангелія Другої неділі Великого Посту не була нам ближчою, молімося про одне: щоб не маліла наша віра, але щоб ми укріплювалися самі у вірі і укріплювали нашою вірою наших ближніх. А Господь, побачивши «нашу віру» дасть кожному усе, що кожен потребує на спасіння.
