Апостольський екзархат для українців візантійського обряду в Німеччині та Скандинавії
#НазустрічВоскресінню 46. Знак здоров’я — здатність носити власні тягарі
16 березня 2023
#НазустрічВоскресінню — це медійний духовно-пізнавальний проєкт апостольського екзарха для українців візантійського обряду у Німеччині та країнах Скандинавії владики Богдана Дзюраха. У ньому єпископ ділиться своїми духовними роздумами над словами Євангелія задля ефективного духовного приготування до світлого празника Воскресіння Христового. Роздуми розпочалися із Неділі про Закхея та триватимуть до самої Пасхи. Тож дозвольмо Божому Слову доторкнутися нашого серця та наповнити його Божою силою і благодаттю для переміни власного життя у цей період Великого посту!
«„Кажу тобі: Встань, візьми твоє ліжко і йди до свого дому.“ Устав той — і зараз же, взявши ліжко, вийшов на очу всіх» (Мр. 2, 11–12).
В описі оздоровлення паралітика вражає і застановляє той факт, що Ісус, оздоровивши його, не сказав йому кинути своє ліжко, до якого той був прикутий, але наказує взяти ліжко в руки і йти до свого дому. До речі, щось подібне знаходимо і в описі оздоровлення паралітика, який пролежав 38 років, чекаючи, щоб хтось заніс його у купіль при Овечих воротах Єрусалиму, коли Ангел зійде в неї і зрушить воду: «Мовить Ісус до нього: „Устань, візьми ложе твоє і ходи!“ Відразу ж і одужав той чоловік, і взяв ложе своє і почав ходити» (Йо. 5, 8–9).
Здатність носити власні тягарі є ознакою одужання, морального здоров’я. Людина хвора заледве може стояти на власних ногах, не кажучи вже про те, щоб носити якісь тягарі. З іншого боку несення власного тягарю є метафорою відповідальності, здатності взяти у свої руки власну долю, визначати хід власного життя, — очевидно, не самовільно, але у світлі і під натхненням Божого слова. Людина морально здорова здатна брати на себе відповідальність і нести тягар цієї відповідальності перед Богом і перед суспільством. Саме тому сказано про паралітика, що він послухався Ісуса, встав на власні ноги, взяв ліжко і пішов «на очу у всіх».
Мені сподобалася інтерпретація, яку подає один сучасний італійський автор, описуючи зцілення паралітика при Овечій купелі в Єрусалимі і якою хочу поділитися тут з Вами, бо вона співзвучна з Євангелієм другої неділі Великого посту:
«Ісус дає наказ життя. Чоловік слухається… Він пристає до воскресіння. Ісус не торкається його, як це робить з іншими хворими, не бере його за руку, щоб допомогти йому встати, бо оздоровлення цього чоловіка відбувається завдяки відновленій вірі у себе. Він сам мусить зробити вибір, щоб встати та віднайти бажання жити.
Все дано цілком безкорисливо: це Бог зцілює. Але, щоб прийняти дар, маємо здійснити внутрішню дію і, як цей чоловік, маємо зробити крок назустріч, а не закритися в собі, думаючи, що негідні перед Богом.
Паралітик не залишає на місці своє ліжко, бо Ісус просить «взяти його», а не покинути тут. Нести своє ліжко — це чітка внутрішня дія. «Нести» — це активна дія, тоді як «лежати» вказує на пасивний стан. «Нести своє ліжко» означає замінити рух смерті рухом життя.
Нести своє ліжко замість того, щоб викинути його — означає, що ми не рушаємо далі з нічого, не починаємо знову з нуля, а встаємо і вирушаємо в дорогу, починаючи від нашого минулого.
Нести своє ліжко — означає перестати триматися за власне зло. Означає справді усвідомити свої проблеми, вийти зі «стану жертви» і не чекати від інших, щоб вони принесли нас, аби занурити в купіль.
Ми всі маємо пройти частину маршруту, несучи своє ліжко. Тоді настане момент викинути його, і, з ласки Божої, ми зможемо «залишити те, що нам шкодило» (S. Pacot, L’evangelizzazione del profondo, Brescia 2004, 28 н).
