Апостольський екзархат для українців візантійського обряду в Німеччині та Скандинавії
#НазустрічВоскресінню 63. Чи справді йдемо за Ісусом до Єрусалиму?
2 квітня 2023
#НазустрічВоскресінню — це медійний духовно-пізнавальний проєкт апостольського екзарха для українців візантійського обряду у Німеччині та країнах Скандинавії владики Богдана Дзюраха. У ньому єпископ ділиться своїми духовними роздумами над словами Євангелія задля ефективного духовного приготування до світлого празника Воскресіння Христового. Роздуми розпочалися із Неділі про Закхея та триватимуть до самої Пасхи. Тож дозвольмо Божому Слову доторкнутися нашого серця та наповнити його Божою силою і благодаттю для переміни власного життя у цей період Великого посту!
«Оце йдемо в Єрусалим, і Син Чоловічий буде виданий первосвященикам і книжникам і засудять його на смерть, і видадуть його поганам, і насміхатимуться з нього, й уб’ють, і по трьох днях він воскресне» (Мр. 10,33–34).
Так Ісус говорив учням, йдучи з ними до Єрусалиму назустріч своїм страстям і Хресній смерті. Проте, учні в той самий час мали щось зовсім інше на серці й в голові: Ісус розповідав про свої страсті, смертний засуд і хресну смерть, а вони очікували слави, почестей і успіху; Ісус прагне сповнити до кінця волю Небесного Отця, а Яків і Іван кажуть, щоб Він виконав їхню волю: «Учителю, хочемо, щоб ти нам зробив те, чого попросимо» (Мр. 10, 35); вони просять можливості сидіти по Його правиці і лівиці в Царстві, а Він вже бачить себе розп’ятого поміж двома розбійниками на Голгофі.
Вони хочуть коштом Ісуса запевнити собі комфортне і безтурботне життя на цьому світі, а Він їм відкриває перспективу воскресіння: звернімо увагу, що Ісус говорить про свою смерть «і» воскресіння, тобто, ставить ці події в логічному і послідовному порядку. Ця логіка і цей порядок — Божі: смерть — не кінець, бо після смерті неодмінно буде воскресіння. І саме увійти у цей порядок і в цю логіку запрошує Ісус, коли кличе своїх учнів взяти на себе свій хрест і йти за Ним дорогою спасіння.
Проте, між логікою Вчителя і планами Його учнів поки що лежить безодня! Вони вже так близько до вершини історії спасіння, а водночас ще так далеко до розуміння Божого способу діяння у світі, не кажучи про присвоєння його собі. Ісус міг би процитувати Божі слова, які читаємо у старозавітного пророка Ісаї: «Думки бо мої — не ваші думки, і дороги ваші — не мої дороги, — слово Господнє. Бо так, як небо вище від землі, так мої дороги вищі від доріг ваших і думки мої вищі від думок ваших» (Іс. 55, 8–9).
І попри те, що учні були поруч з Ісусом довгих три роки, вони надалі залишалися ще такі далекі від Його Божих думок і від Його Божих доріг! Що більше, Петро, замість іти за Ісусом, пробує затримати Його при своїх думках і планах: «Тоді Петро, взявши його набік, став йому докоряти: Пожалій себе, Господи! Це хай не станеться з тобою!». Відповідь Ісуса була рішучою і однозначною: «Геть, сатано, від мене! Ти мені спокуса, бо думаєш не про Боже, а про людське» (Мт. 16, 22–23).
Спасові учні ще мусили багато чого пережити, аж поки навчилися приймати Божу логіку і Божий спосіб діяння у світі. Тому Петро у певному сенсі мав рацію, коли на подвір’ї первосвященника відповідав аж двічі тим, що підозрювали його у дружбі з Ісусом: «Не знаю я цього чоловіка!» (Мт. 26, 72.74). Він справді ще Його не знав. Не знав Його вірної і милосердної любові, не знав Його смирення і відваги у сповненні аж до кінця волі Небесного Отця, не вірив ще, що правда і любов можуть перемогти навіть тоді, коли ця Правда і Любов будуть розп’яті на хресті.
А ми? А я? Наскільки ми вже зрозуміли і прийняли Божий спосіб діяння у світі? Наскільки ми готові йти за Ісусом — не лише фізично, але духовно, внутрішньо, в наших переконаннях, в наших конкретних рішеннях і діях?
Не спішімо із запевненнями, подібно як це робив вже згаданий Петро: «З тобою я готовий піти і в тюрму і на смерть!» (Лк. 22, 33). Радше просімо смиренно і з довірою словами Псалмопівця: «Господи, навчи мене путі твоєї, щоб я ходив у твоїй правді» (Пс. 86, 11). «Навчи мене творити волю Твою, бо Ти — Бог мій!» (Пс. 143, 10).
