Апостольський екзархат для українців візантійського обряду в Німеччині та Скандинавії
#НазустрічВоскресінню 65. «І не осуджувати брата мого!»
4 квітня 2023
#НазустрічВоскресінню — це медійний духовно-пізнавальний проєкт апостольського екзарха для українців візантійського обряду у Німеччині та країнах Скандинавії владики Богдана Дзюраха. У ньому єпископ ділиться своїми духовними роздумами над словами Євангелія задля ефективного духовного приготування до світлого празника Воскресіння Христового. Роздуми розпочалися із Неділі про Закхея та триватимуть до самої Пасхи. Тож дозвольмо Божому Слову доторкнутися нашого серця та наповнити його Божою силою і благодаттю для переміни власного життя у цей період Великого посту!
Осуджування інших завжди йде в парі зі сліпотою на власний гріх. Людина, котра не бачить власних провин, якимось дивним чином вміє дуже докладно вираховувати похибки і провини своїх ближніх. Як кажуть в нашому народі, «чуже бачить під лісом, а свого не бачить під носом». Саме за схильністю до осуджувань виявляється духовна сліпота і духовна вбогість людини. Осуджування інших є неначе лакмусовим папірцем того, що в серці даної людини не все здорове і чисте.
Осуджування починається від погляду на іншу людину, або від думки чи спомину про неї. Як правило, цей погляд є кривий, а спомин чи думка — негативні. Це може відбуватися внаслідок упередження, або під впливом якоїсь отриманої від інших інформації. Остаточно осуд зароджується у серці, в якому немає любові.
Пригадаймо собі притчу про митаря і фарисея (пор. Лк. 18, 10–14): останній вихвалявся перед Богом своїми заслугами і добрими ділами, а водночас згорділо та зверхньо споглядав на митаря, який стояв смиренно перед Богом і каявся в своїх гріхах. Натомість фарисей не вважав, що має за що каятися, бо ж він вважав себе мало не зразком досконалості, будучи «не таким, як інші люди — грабіжники, неправедні, перелюбці, або як оцей митар» (Лк. 18, 11).
Фарисей мав серце повне гордості, самозадоволення і честолюбства. Він любувався у похвалах людей і очікував, що сам Господь буде його хвалити. А водночас був переконаний, що його позірна праведність давала йому право судити і засуджувати інших. Він не розумів, що перед обличчям Бога він теж є підсудний і потребує виправдання та спасіння. Тому і сказано наприкінці притчі, що митар пішов додому «виправданий», а фарисей — ні. Що більше, до своїх попередніх гріхів, на які він був сліпий, додав ще й інші, серед яких один з найважчих — це осуджування свого ближнього.
Ісус запрошує нас дивитися на інших людей поглядом любові. А любов завжди шукає можливості порятунку, спасіння, визволення. За словами апостола Павла, «любов ближньому зла не чинить. Любов, отже, — виконання закону» (Рим. 13, 10). Таку любов приніс в цей світ Месія — Христос-Спаситель, про якого євангелист Матей, відкликаючись на пророка Ісаю, пише, що Він «очеретини надламаної не доломить і гнота тліючого не загасить, аж поки не доведе право до перемоги» (Мт. 12, 20). Бог перемагає зло не правом сили, знищуючи грішника, а силою любові, яка його підносить, зцілює та спасає.
Любов не є наївною чи сліпою. Вона бачить, що гніт тліє і що тростина є надламана. Проте, спонукана співчуттям, любов намагається знайти бодай якийсь шанс, щоб відновити в людині образ і подобу Божу, щоб вона могла відкрити у собі і укріпити вкладене в неї Творцем добро і подолати зло, яке вдерлося у її життя і тримає її в своїй неволі.
Саме тому прохання про «духа любови» випереджує в молитві св. Єфрема прохання про здатність «не осуджувати брата мого». Вбачати в іншій людині «брата», тобто ближнього, когось близького, на котрому нам має залежати і до котрого в серці мало б виникати спонтанно та природньо почуття любови, милосердя, співчуття.
«Господи, дай мені духа любови та оберігай моє серце від осуджування ближнього мого!». Амінь!
