Апостольський екзархат для українців візантійського обряду в Німеччині та Скандинавії
Неділя самарянки
3 травня 2026
У цій проповіді владика Богдан розмірковує над зустріччю Ісуса із жінкою-самарянкою біля криниці Якова. В центрі — образ порожнього глечика як символу незаспокоєної людської туги і спраги за любов’ю, змістом, гармонією. Спираючись на слово Папи Венедикта XVI, архиєрей показує, як Ісус звертається до людини одразу як люблячий Отець, мудрий Учитель, турботливий Лікар і відважний Пророк — і як ця зустріч перетворює порожній глечик серця на живе джерело для інших. Проповідь завершується особистим запитанням до кожного читача: на якому етапі цього діалогу з Богом перебуваю я?
«Дай мені, пане, тієї води, щоб я не мала більше спраги й не ходила сюди черпати». У цьому проханні жінки є щось більше, ніж бажання вирішити матеріальну потребу щоденної наявності води у домівці. Це — прагнення заповнити пустку в серці, яку людина відчуває у своєму житті і прагне заповнити, щоб віднайти бажану гармонію і щастя.
Папа Венедикт XVI у цьому контексті одного разу зауважив: «Жінка самарянка може бути образом сучасної людини, сучасного життя. Мала п’ятьох чоловіків і тепер співживе із ще одним, шостим, чоловіком. Широко користувалася своєю свободою, але при цьому не ставала вільнішою, навпаки, ставала все більш порожньою». Символом цієї порожнечі і незаспокоєної спраги був порожній глечик, з яким самарянка була в дорозі, відчуваючи нестримну спрагу і незаспокоєну тугу. Хтось влучно зауважив, що кожна дитина приходить на цей світ з порожнім глечиком, що його створив Бог, і який має бути наповнений любов’ю. Серце, у якому панує пустка і порожнеча, ніколи не зазнає спокою і не стане для інших джерелом любови, надії і життя.
Навпаки, той, хто відкриється до Божої любови, стане вже не криницею, яку треба з великими зусиллям копати, але джерелом, яке природньо випливатиме з її нутра і даруватиме любов і силу, надію і життя для інших.
Саме біля криниці патріярха Якова відбувається зустріч з відвічним Божим Джерелом, Яке єдине здатне заспокоїти кожне людське серце. Для того, щоб це відбулося, не потрібно великого зусилля, потрібно тільки наблизитися, відчути на собі Його люблячий погляд, почути скероване до себе Його слово.
Це — слово люблячого Тата, який не раз просить дитину щось зробити, допомогти йому лише тому, що прагне відкрити в серці дитини здатність творити добро, безкорисливо, щиро, здатність любити, помагати, простягати руку помочі. «Дай мені напитися». Тим самим неначе каже: «Ти — добра. У тобі є джерело любови. Ти можеш творити безкорисливо добро навіть чужинцеві, незнайомцеві, навіть тим, з котрими самаряни перебувають у ворожнечі».
Це — слово мудрого Вчителя, який пробуджує у слухачів-учні зацікавленість: «О, якби ти знала дар Божий і Хто той, Хто з тобою розмовляє!». Пробуджує прагнення знання, пізнання Бога, Який скеровує до неї і до нас своє слово вічної мудрості і беззастережної любові.
Це — слово турботливого Лікаря, який не ранить, а звертає увагу на хворе місце у житті, щоб зцілити цю рану, закрити цю прогалину у глечику життя цієї жінки самарянки: «Іди, поклич твого чоловіка й вернися сюди». Проблема людського серця, як правило, є проблемою невпорядкованих, не очищених, не наповнених Божим духом і Божою присутністю відносин з іншими людьми.
Це — слово відважного Пророка, Який виявляє всю суперечність її стану, коли за правильними словами («Добре ти сказала… Правду ти сказала…») криється зранена дійсність і двозначна поведінка: «Так, правда: ти не маєш чоловіка, ти носиш у своєму серці відкриту рану, яку може зцілити тільки Бог».
Таким чином розмова виходить на релігійний ґрунт, в якому Ісус відкриває усю правду про себе. На запитання про Месію-Спасителя, якого всі, в тому числі ця жінка-самарянка очікують, Ісус виявляє себе: «Це я, що розмовляю з тобою». Це ключовий момент зустрічі. Зустріч людини з Богом осягає свою ціль. Жінка наповнює свій глечик серця словом життя і Божої любови, а її серце стає джерелом, яке спонтанно і цілком природньо починає плисти. Воно скеровує свій рух до міста. Як чистий дар, який пробився не з глибин землі, а з глибини Ісусового серця і знайшов місце у серці жінки.
Це — ціль і нашої мандрівки віри: зустріти Ісуса, дозволити Йому промовити до нас і своїм словом поглибити наше серце, зцілити рани наших душ, наших глечиків, щоб були здатними тримати у собі живу воду, відтак наповнити нас собою і зробити нас живим джерелом любови, надії і життя для інших.
«Це я, що розмовляю з Тобою». Господь сьогодні, безнастанно промовляє і до нас. Де, на якому етапі цього діалогу ми перебуваємо? Як я сприймаю слово Ісуса? Як слово Тата, Вчителя, Лікаря, Пророка, Спасителя-Месії? Мого Спасителя? Чи даю себе провадити щораз то глибше у цій спасенній розмові з Богом, Який промовляє до мене у Христі Ісусі? Чи моє серце вже хоч трохи стало, стає джерелом води живої, яка струменіє до вічного життя?
Ми крок за кроком наближаємося до П’ятидесятниці, до Свята Зіслання Святого Духа, Якого Святе Письмо порівнює до потоків живої води. Я щиро бажаю собі і вам так приготовитися до цього великого свята, щоб наповнити наше серце водами Божої любови і ставати для наших ближніх джерелами Божих вод любови, надії і життя.
