Апостольський екзархат для українців візантійського обряду в Німеччині та Скандинавії
Неділя сліпонародженого
10 травня 2026
У цій проповіді владика Богдан розкриває євангельську оповідь про зцілення сліпородженого як образ духовного шляху кожної людини — від першої зустрічі з Божим Словом до зрілого сповідання «Вірую, Господи!».
Сьогодні Господь знову дарує нам Своє слово з єдиною метою: щоб і ми дійшли до того стану, коли, як сліпонароджений, скажемо серцем і устами: «Вірую, Господи!», і поклонимося Йому всім нашим єством. Це не одноразова подія, а радше шлях, внутрішній процес, який Господь започаткував і продовжує в нас силою Свого Слова і Святого Духа.
Віра починається із зустрічі — зустрічі з Божим Словом. Часто на перешкоді нашій вірі стає людське слово — не те, що походить із Джерела Божої творчої любові, а те, що виходить із людського серця, зраненого гріхом, яке всюди бачить лише гріх. Апостоли, як типові представники свого часу, не здатні пояснити стан людини у світлі Божої любові. Гріх стає для них головним ключем інтерпретації. Але це — не Боже слово. Боже слово — це слово надії навіть там, де з людської перспективи панують темрява нерозуміння і сутінки страждання.
В Ісусі Христі Боже слово надії і життя стало тілом. Тому Ісус, проголосивши, що недуга має стати нагодою для Бога виявити Свою любов, а для чоловіка — нагодою пізнати і прийняти її, переходить до діла. Починається дорога спасіння, новий творчий акт Бога. Та сама десниця, яка створила людину з земного пороху, тепер схиляється до землі й, поєднавши в собі земне і Боже, помазує сліпому очі та скеровує його до купелі — прообразу святого Хрещення. Недаремно Хрещення ми називаємо Просвіщенням. Людина, яка у Хрещенні занурюється у благодать Святого Духа і єднається з Воскреслим Христом, стає зрячою, здатною бачити світ і життя у Божому світлі.
Здається, вже в цю першу хвилину зустрічі з Ісусом у серці чоловіка пробуджується віра. Він починає довіряти Чоловікові, який має ім’я Ісус — «Господь Спаситель». Ведений цією вірою, він іде до купелі й повертається новим створінням — зрячим. Переміна настільки вражає оточення, що люди починають сумніватися: чи це справді той самий чоловік, який раніше сидів сліпим при дорозі?
Хоч внутрішньо чоловік був ведений вірою, фізично він, мабуть, ще потребував допомоги. Його, помазаного глеєм, хтось мусив узяти за руку і повести до купелі. Дорога віри не проходиться на самоті. Господь ставить на нашому шляху помічників і свідків, які розділяють із нами шлях віри та провадять до глибшого пізнання Бога. Вміймо цінувати цих людей і дякувати їм за супровід та підтримку.
Після повернення від купелі настає новий етап зростання у вірі. Віра сліпонародженого кристалізується і дозріває тоді, коли він починає свідчити про Ісуса іншим. Хтось слушно зауважив: віра зростає тоді, коли ми нею ділимося. Часто люди кажуть: «Я не наважуюся свідчити про Ісуса, бо недостатньо знаю». Насправді ж ми покликані свідчити навіть тоді, коли самі ще перебуваємо в дорозі до глибшої віри. Саме через таке свідчення наша віра міцніє і загартовується. Тому не біймося говорити про Ісуса всюди, де матимемо до цього нагоду.
Віра неминуче проходить через випробування, як свіжа глиняна посудина проходить через вогонь, щоб стати міцною і здатною вмістити цілющу воду чи запашне вино. Іноді ці випробування приходять саме з тих середовищ, від яких ми цього найменше очікували: від рідних, друзів чи так званих «побожних», які живуть лише формальною релігійністю, а не живою вірою.
Саме в такі моменти настає один із найважливіших етапів дороги віри: цілковито покластися на Бога і беззастережно Йому довіритися. «Бо хоч би й покинули мене батько й мати, Господь мене прийме», — запевняє псалмоспівець і закликає: «Надійсь на Господа, будь мужній; нехай буде відважне твоє серце, і надійсь на Господа!» (Пс. 27).
Щоб людина на цій дорозі не розгубилася, Ісус знову виходить їй назустріч. Довідавшись про труднощі в житті чоловіка, який уже пережив і радість початкової віри, і біль несприйняття, самотності та ворожості, Ісус знаходить його і знову звертається до його віри: «Віруєш у Сина Чоловічого?»
Той, хто дотепер так багато свідчив про Ісуса, тепер щиро визнає свою розгубленість: «Хто він, Господи, щоб я увірував у Нього?» Наче каже: «Господи, я вже нічого не розумію. Якщо після прозріння я зазнав стільки відкинення і спротиву, то ким є Бог?» Ісус відповідає: «Ти бачив Його; і Той, Хто говорить із тобою, — це Він». Іншими словами: «Так, це Я — Той самий, Кого ти спершу побачив очима віри, а потім фізичними очима. Я залишаюся вірним і незмінним у Своїй любові. Моє слово й надалі має спасенну силу і кличе тебе до довіри. Чи вистачить тобі відваги прийняти його тепер — після всього пережитого?» І чоловік відповідає, неначе ставить печать на всьому своєму духовному шляху: «Вірую, Господи!» — і поклоняється Йому. Так він виявляє зрілість віри і стає прикладом для нас.
Дорогі у Христі, ми також перебуваємо в дорозі віри. Нехай це Боже Слово додасть нам світла, щоб ми вчилися розуміти Божу логіку у своєму житті, беззастережно довіряти Богові та Його Слову, не знеохочуватися труднощами і викликами, але непохитно триматися Ісуса та ставати для світу знаком Божої присутності і носіями живої віри, яка спасає і веде до вічного життя.
