Проповідь владики Богдана до прочан у базиліці в Пухгаймі

Слово Преосвященного владики Богдана
до паломників у базиліці в Пухгаймі

Високопреподобний Отче Протоігумене Мартине, дорогі співбраття, дорогі сестри і брати у Христі!

Сердечно вітаю вас і радий, що знову можу молитися з вами під час цього традиційного паломництва до Матері Божої Неустанної Помочі. Сьогодні ми призиваємо Діву Марію і за її заступництвом молимося за наше оновлення у вірі, за духовні покликання, за мир у всьому світі, а особливо за мир в Україні, моїй Батьківщині, яка перетворилася на відкриту криваву рану на нашому європейському континенті. Дякую Вам, дорогий отче Мартіне, за це запрошення, а вам, дорогі сестри і брати, за цю цінну нагоду молитися сьогодні з вами. Подібно до Дитятка Ісуса на нашій чудотворній іконі, ми складаємо всі наші турботи, сподівання і потреби в руки Діви Марії, з упевненістю, що «дитина Марії ніколи не загине», — як часто повторював засновник нашого редемптористського згромадження, святий Альфонс Марія Лігуорі.

Сьогодні діти Марії в Україні зазнають неймовірних випробувань і страждань. Внаслідок жорстокої війни понад 14 мільйонів людей (тобто третина населення України) були змушені покинути свої домівки; 6,5 мільйона з них знайшли притулок і захист у західних країнах, а решта стали внутрішньо переміщеними особами в Україні. На жаль, багато наших співвітчизників не мали можливості сховатися або втекти від окупаційних військ — вони вже ніколи не зможуть повернутися до своїх домівок. Такі міста, як Маріуполь, Буча, Бородянка, Ірпінь та Ягідне стали символами жорстокості та насильства, від яких стигне кров у жилах, а голоси невинних жертв волають до небес. На сьогоднішній день різні міжнародні організації вже зареєстрували понад 150 000 воєнних злочинів, скоєних російськими військами на території України.

Навіть перед обличчям таких страждань і такого болю ми не повинні відчувати себе безсилими чи безпорадними. Як віруючі люди, ми знаємо, що Страсна п’ятниця не була і не буде останнім днем людської історії. І в цю суботу, коли ми зібралися біля ніг Діви Марії, ми звертаємося до неї не тільки ніжним словом «Мати», але й могутнім титулом «Цариця миру».

Особисто для мене одним з найбільш змістовних образів Марії як Цариці Миру є знаменита скульптура, яку можна побачити в римській базиліці Санта Марія Маджоре. Багато хто з вас, напевно, бачив цю статую раніше, якщо не на власні очі, то принаймні на фотографії, яка також виставлена тут перед вівтарем.

Статуя була замовлена Папою Бенедиктом XV у 1918 році, щоб просити Діву Марію про закінчення Першої світової війни. На ній зображено Діву Марію на троні в центрі, яка простягнутою лівою рукою закликає до завершення війни, а правою тримає немовля Ісуса, яке вже готове опустити оливкову гілку як символ миру. На підніжжі постаменту голуб з нетерпінням чекає, коли оливкова гілка впаде, щоб принести людям вістку про мир, а квіти — лілії та троянди, символізують розквіт нового життя з поверненням миру. Обличчя Богородиці сумне через жахи війни, але її погляд сповнений надії та рішучості.

Згадуючи цей образ Діви Марії, Цариці Миру, ми можемо сьогодні запитати себе: як я бачу себе в контексті цього образу і з огляду на історію людства та Європи сьогодні? Адже, хочу я того чи ні, я є частиною цього людства, яке, незважаючи на жахіття двох світових воєн у минулому столітті, вступило в час потрясінь і випробувань на початку ХХІ століття, які, не дай Боже, можуть стати прелюдією до нової трагедії світового масштабу. Як я бачу себе у зв’язку з цим святим образом?

Чи я — простий естетичний спостерігач, який захоплюється незвичними формами цього шедевру італійського сакрального мистецтва? Чи, можливо, я — людина, яка, щоправда, сприймає духовні послання цього твору, але залишається лише на рівні почуттів, навіть релігійно забарвлених. Про такі почуття говорять такі коментарі, які я прочитав під цим твором в одному з інтернет-джерел: «Невимовної краси, випромінює спокій і впевненість»; «Я вражений жестом Марії», «Ця рука невимовно прекрасна».

А можливо, я один з тисяч туристів, які щодня проходять повз цю статую в базиліці в Римі, але, кинувши на неї побіжний погляд, байдуже йдуть далі, заклопотані власними справами і планами. Їх не цікавлять події, що вирують навколо них у світі, війна їх не обурює, страждання інших не зворушують, а питанням миру повинен займатися хтось інший, але точно не вони.

А можливо, я схожий на людей, які, як цей голуб внизу, чекають миру, які нарешті хочуть почути або прочитати довгоочікувану новину: «Війна закінчилася!», а потім зітхнути з полегшенням, не піклуючись про те, чи мир буде досягнутий через відновлення правди і порушеного морального порядку, або ж він скоріше принесе ще більшу несправедливість і кривду жертвам беззаконня і агресії. Так, мир може виглядати по-різному: мир на попелищі правди і справедливості, гідності і свободи — цвинтарний мир поневолених народів; мир як результат переговорів і нечесних домовленостей в інтересах багатих і сильних світу цього, які зуміли проштовхнути свої смертоносні плани за допомогою грубої сили; чи справжній мир, мир, який дарує нам Господь наш Ісус Христос, Князь миру, — мир, який спирається на силу правди і любові, на безумовну повагу до життя і гідності кожної людини і кожного народу, особливо слабких і вразливих.

Пресвята Діва Марія, Цариця миру, показує нам єдиний вірний шлях до миру. Перше, чого вона вчить нас промовистим жестом своєї лівої руки, — це рішуче протистояти гріху і всім темним силам зла. Мир на землі починається з миру в моєму серці, з того, чи я перебуваю у світлі Божої благодаті, чи, навпаки, в темряві гріха, або в сірій зоні компромісу зі злом.

Відтак Марія, тримаючи Ісуса на правій руці, скеровує наш погляд і наше серце до Нього, до Ісуса, Князя Миру, і закликає нас до витривалої та довірливої молитви. Вона, як наша «Неустанна Поміч», першою підносить свої руки в молитві і просить Свого Сина про дар миру для нас і для всього людства. З’єднуючись з нею в молитві, ми наближаємо той день, коли Воскреслий Спаситель прийде до нас і, показуючи свої рани, які є також і нашими ранами на його Тілі, проголосить це жадане слово, цю пасхальну благовість: «Мир вам!» (Ів 20,19.21).

Нарешті, Богородиця запрошує нас активно відстоювати мир, просячи нас так, як Вона це зробила в Кані Галилейській, кажучи: «Зробіть усе, що Він вам скаже» (Ів. 2, 5). Наше прагнення миру не повинно обмежуватися почуттями чи навіть палкими молитвами; воно повинно вести нас до конкретних дій, щоб ми могли співпрацювати з Богом у відновленні та утвердженні миру в нашому зраненому світі. Святий Павло виражає цю програму нашого християнського діяння такими словами: «Не дай, щоб зло тебе перемогли, але перемагай зло добром!» (Рим. 12, 21).

В останні роки, коли зло так загрозливо поширилося на нашому континенті, краса жертовної любові та солідарності з нашими стражденними братами і сестрами, серед яких мільйони моїх співвітчизників, стала ще більш очевидною. Сьогодні, дорогі сестри і брати, від імені нашої Церкви і нашого народу хочу висловити нашу сердечну вдячність. Нехай Господь Бог сторицею винагородить вашу доброту і підтримку!

Берегти своє серце від зла, молитися за мир, утверджувати мир добрими справами — ось програма духовного життя для нашого часу, ось шлях, який сьогодні вказує нам Божа Матір і який, я глибоко переконаний, стане нашим спільним шляхом до справедливого і тривалого миру. Цією дорогою, якою ми йдемо за Дівою Марією, перед нами пройшли всі святі, всі правдиві учні і учениці Христові, одну з яких я не хотів би сьогодні не згадати:

Наша незабутня пані Труде Гофштеттер, яка протягом десятиліть організовувала ці щомісячні паломництва тут, у базиліці Марії у м. Пухгайм, і з якою я мав честь познайомитися на початку 1990-х років.

Її серце було відкрите до Бога і тому вона розуміла мову серця. Коли я вперше приїхав до монастиря редемптористів в Еггенбурзі на мовні курси понад 30 років тому, пані Гофштеттер щодня відвідувала нашу українсько-візантійську Літургію, яку я служив приватно з іншим співбратом. Коли я запитав її, чому вона приходить, адже вона нічого не розуміє, вона відповіла з лагідною посмішкою: «Отче Богдане, голова нічого не розуміє, але серце розуміє все!».

Але вона не тільки розуміла мову серця. Вона говорила з нами мовою серця, мовою любові, яка проявлялася в її дуже конкретних справах і ділах. Ніколи не забуду, як перед моїм від’їздом в Україну вона раптом зняла годинник і подала його мені зі словами: «Це для Вашої мами», а за мить здивувала мене ще більше, коли зняла туфлі і теж подала їх мені — як дар для мами. Вона пішла додому босоніж, але з серцем, повним любові, Божої любові, яку відчували від неї не тільки я, моя мама чи моя сім’я, але й багато людей, яким пощастило її знати або зустріти.

І, звичайно, її молитва: сповнена тихої довіри, майже твердого переконання, що Бог, Господь, ніколи не залишить своїх дітей, що він все оберне на добро, що за ним завжди буде останнє слово у всіх потрясіннях, кризах і проблемах нашого життя, і це слово буде словом правди, любові і життя. Як вірна слугиня Legio Mariae, вона заносила свою молитву до Ісуса через руки Марії і просила її благословення та подальшої опіки словами своєї улюбленої пісні, яка також стала моєю улюбленою піснею до Діви Марії: «Segne Du, Maria» — «Благослови, Маріє!».

Ймовірно, ми ще будемо співати цю чудову пісню і сьогодні. Але вже зараз ми можемо з довірою взивати до Богородиці: «Благослови, Маріє, нас, тут зібраних! Вислухай наші молитви і занеси їх до престолу Твого Сина і нашого Господа! Випроси мир для нас, для наших родин, для наших народів і для всього світу! Зроби нас, Твоїх улюблених дітей, свідками і знаряддями Божої присутності, Божого миру і Божої любові». Амінь!

Дивіться також

28 квітня Владика Богдан взяв участь у молитві пам'яті за покійного Папу Франциска 26 квітня Владика Богдан взяв участь в польсько-німецьких урочистостях з нагоди 80-ї річниці визволення концентраційного табору в Дахау 24 квітня Владика-емерит Петро святкує 80-ліття!