Апостольський екзархат для українців візантійського обряду в Німеччині та Скандинавії
«Щоб когось пригорнути до себе, треба мати вільні руки», — владика Богдан у Мюнхені
12 грудня 2022
Любов — це спілкування і відкритість до іншого. Щоб любити треба мати іншого. Такими словами звернувся до вірних в катедральному храмі Покрови пресвятої Богородиці та св. ап. Андрея Первозванного м. Мюнхен, 11 грудня 2022 року, Преосвященний владика Богдан, Апостольський екзарх для українців візантійського обряду в Німеччині та Скандинавії.
Єпископ звернув увагу присутніх у храмі на те, що будь-яка система чи людина, яка є замкнена в собі, приречена на завмирання, на стагнацію і на смерть. «Тільки відкритість, спілкування, відношення до іншого роблять нас живими, наповнюють нас життям. Подібно як джерело, коли з нього не черпати води, воно завмирає і починає псуватися», — сказав проповідник.
Розважаючи над текстом недільного Євангеліє від Луки 12,16–21, владика Богдан через призму постаті багача, який є прикладом людини зосередженої лиш на собі, представив проблему вартості матеріальних благ і вартості любові, яку особа звершує, посідаючи ці блага.
«Любов починається від уважності до другої людини. Ми маємо бути відкритими до іншої особи, яку нам Господь дарає на дорозі життя. Ми живемо завдяки тому, що ми не є самотніми. Самотній людині важко вижити», — сказав апостоьський екзарх і закликав вчитися зауважувати другу людину, яка потребує від помочі. «Ми не можемо закритися самі в собі, ми повинні мати відкриті очі і відкрите серце — з цього починається любов. Бачити другу людину, яка для мене не є чужою, вона належить до мого життя».
Другим моментом вияву любові, за словами проповідника, є відкритість рук. «Коли серце зауважує іншу людину, воно готове огорнути іншу людину і поділитися добром, яке ми маємо в собі. Але, щоб когось пригорнути до себе треба мати вільні руки. Якщо наші руки будуть зайняті якимись благами, ми не зможемо нікого пригорнути. Ми мусимо поставити на перше місце не багатство, а людину і похилитися над нею, пригорнути її», — мовив архиєрей.
А наступним кроком в стосунках побудованих на любові владика Богдан називає спілкування, яке є важливим навіть тоді, коли досвідчуємо біль та образу. «Є небезпека в тому, що коли нас ранять, ми готові замкнутися в собі, в своєму болі та жалі. І знов себе показує наше самолюбство та егоїзм. Бо любов каже: „Прости!“. Любов означає прощати і просити прощення», — наголосив єпископ.
Підсумовуючи вище сказані тези, владика Богдан сказав, що ці три моменти християнин має в собі виховувати, як виховує своїх дітей. «Батьки, які виховують дитину так, щоб вона жила Божим життям, вчать її зауважувати другу людину. Дитину вчать, що вона не є центром всесвіту, проте про неї дбають і піклуються. Вчать зауважити братика і сестричку, які є поруч. Ми батьки вчимо дітей ділитися, коли їм щось даємо. Коли між дітьми є чвари, ми кажемо піти перепросити. Діляться, перепрошують і прощають та знову є радісними», — сказав проповідник і зауважив, що коли людина дорослішає, вона чомусь, щоб зростати в любові інколи не може себе опанувати в самолюбстві — протилежності любові. І в таких випадках думає спершу лиш про себе, а найважчим стає момент прощення і прохання про нього. «І тоді наше життя втрачає втрачає радість і мир. Життя завмирає», — підсумував архиєрей.
«Господь зібрав нас тут, як добрий батько, щоб нам пригадати ці відвічні істини любові — не думай про себе, думай про ближнього. Ти є багач і я тобі постійно додаю до твого багатства — багатства серця, талантів і до твого матеріального статку, поділися з ближнім. Ти маєш чим поділитися. Відкрий своє серце, свої очі і свої руки до другої людини. І ти відчуєш як життя Божественної любові пливе через твоє серце», — мовив єпископ.
На завершення своєї проповіді владика Богдан звернувсі до людей з такими словами: «Ми зараз переживаємо Різдвяний піст і він нам даний, щоб ми відновилися в любові, щоб у нас пливло Боже життя. Подумаймо собі, що перешкоджає Божому життю в нас розвиватися. Від чого потрібно відмовитися, що потрібно утвердити. Просімо у Господа цієї постави щирої і відкритої любові. І тоді з кожним днем нашого життя ми не будемо наближатися до смерті, а до повноти життя в любові та у Бозі».
