Літургійна комісія Апостольського екзархату провела онлайн-лекцію з історії українського літургійного співу

Лекцію виголосила Марія Качмар — кандидат мистецтвознавства, старший викладач кафедри музичної медієвістики та україністики Львівської національної музичної академії імені Лисенка, науковий працівник Інституту церковної музики УКУ. Лекція тривала понад півтори години й зібрала співців, хормейстрів, дяків та зацікавлених мирян з різних парафій Екзархату.

Давні мелодії — не втрачені

Відкриваючи лекцію, Марія Качмар підкреслила, що всупереч поширеному переконанню, давня українська церковна музика збереглася значно краще, ніж прийнято вважати: догматики, задостойники, ірмоси, подобні та деякі постові наспіви, які й сьогодні звучать у греко-католицьких та православних церквах, сягають своїм корінням давніх ірмологіонів. Лекторка навела авторитетні свідчення на користь цього твердження: ще сто років тому Олександр Кошиць та Іван Вознесенський зазначали, що київські мелодії в Ірмологіонах ближчі до давнього знаменного співу, ніж мелодії московського обіходу.

Тисяча років традиції: від графіті Софії Київської до партесного концерту

Лекторка здійснила широкий історичний огляд від XI століття до сучасності. Серед найяскравіших свідчень раннього періоду графіті XII століття з Софії Київської, досліджені В’ячеславом Корнієнком: вони фіксують існування херувимської пісні вже в той час. Марія Качмар наголосила, що вже з XII - XIII століть існувала окрема давньоукраїнська редакція церковного співу, відмінна від сербської та болгарської, яку коректніше називати «давньоукраїнською» або «традицією Київської митрополії».

Розглядаючи XVII століття, лекторка показала, що партесний спів не заперечував монодії, а доповнював її. Українські композитори, навчені в Італії, довели партесний концерт до неперевершеного рівня, твори писалися для 8–36 голосів із просторовим розташуванням хорів. Феномен «Щедрика» Леонтовича лекторка пояснила як приклад глибокого переплетіння літургійного та народного співу.

У XVIII столітті, всупереч жорстоким політичним обмеженням, Максим Березовський, Дмитро Бортнянський та Артемій Ведель створювали хорові симфонії на літургійні тексти, органічно поєднуючи українську традицію з європейськими музичними формами.

XIX століття: Галичина як бастіон збереження

Лекторка докладно зупинилася на долі українського церковного співу в XIX столітті. На Сході України відбувалося жорстке придушення національної музичної традиції та примусова уніфікація через московський обіход, тоді як Галичина стала головним осередком збереження: тут відкривалися семінарії, видавалися напівники, творили Вербицький, Лаврівський і Лисенко. Марія Качмар звернула увагу на парадоксальну ситуацію з мелодією «Христос Воскрес»: у московському обіході вона називається «київською», хоча її першоджерела сягають XVI—XVII століть.

Виклики для сучасної практики

Значну частину лекції було присвячено практичним завданням для сучасних співців і дослідників. Марія Качмар закликала до перегляду усталеної термінології: назви «галицький напів» і «київський напів» потребують уточнення та датування. Так звана «сучасний київський напів» був сформований у XVIII столітті в Петербурзі і лише приблизно на третину зберіг мелодії давнього знаменного київського співу. Лекторка запропонувала використовувати точніший термін, а саме «давньоукраїнський ірмологійний напів».

Особливо наголошувалося на важливості залучення дітей до церковного співу через прості пісенні форми та ігрові елементи як ключової умови живої передачі традиції наступним поколінням. Учасники також почули про зв’язки українського співу з візантійською, болгарською та грецькою традиціями: зокрема, деякі «болгарські величання» в українських ірмологіонах виявляються візантійськими мелодіями зі слов’янським текстом.

Місія збереження і відродження

Завершуючи лекцію, Марія Качмар висловила переконання, що український народ має унікальну можливість повернути до живої практики мелодії XIV, а подекуди й XII століття, відновлюючи таким чином нерозривну духовну та культурну тяглість. Модераторка зустрічі від Центру «Передання» підкреслила важливість цієї місії особливо для української спільноти в діаспорі: «Ми тут, у Німеччині, несемо нашу українську культуру, творимо маленьку Україну поза Україною. Той, хто знає свою історію, може будувати своє майбутнє».

Дивіться також

9 липня Парафіяльна громада в Бонні відсвяткувала храмовий празник 6 липня В Ісландії відбулася посвята родин під покров Матері Божої Неустанної Помочі 4 липня Проща українців до блаженної Едіґни