Апостольський екзархат для українців візантійського обряду в Німеччині та Скандинавії
Молитва за загиблими українцями у Любеку
22 червня 2026
19 червня 2026 року, на місці пам’яті українців, що на цвинтарі Vorwerker Friedhof у Любеку, Преосвященний владика Богдан, апостольський екзарх для українців візантійського обряду в Німеччині та Скандинавії, очолив Панахиду за загиблими українськими воїнами, жертвами війни та всіма українцями, чий життєвий шлях завершився далеко від рідної землі.
«Паломництво до коренів»
У своєму слові до української молоді та громади владика Богдан назвав цю зустріч паломництвом, яке є поверненням до власної історії та коренів. Він наголосив, що пам’ять для людини не є лише спогадом, а актом справедливості щодо тих, хто жив раніше: до батьків, предків і всіх, з ким українців пов’язують узи крові та духовна приналежність до єдиної української родини.
Єпископ підкреслив, що сьогоднішня Панахида є актом справедливості до тих братів і сестер, які через трагічні історичні обставини були змушені покинути рідну землю, але не покинули Україну в своєму серці. Вони пронесли вірність Батьківщині через усе життя попри відстань, випробування й роки вигнання.
Об’єднана спільнота — від давніх емігрантів до нових переселенців
Також архиєрей наголосив на тому, що сьогоднішня українська громада в Любеку об’єднує людей різних поколінь і життєвих шляхів: тих, хто народився вже в Німеччині, тих, хто приїхав сюди раніше з трудових мотивів, і тих, хто долучився до громади нещодавно через драматичні події, пов’язані з повномасштабною війною. Усіх їх, за словами єпископа, об’єднує те, що, покинувши Україну фізично, вони не покинули того, що робить їх українцями: гідність, свободу та живу пам’ять про те, чиї вони діти.
Пам’ятний знак 1957 року — свідок незламності духу
Особливу увагу в проповіді приділено самому пам’ятному знаку на цвинтарі, спорудженому українською громадою ще 1957 року. Владика Богдан назвав цей знак живим свідком безперервності та величі української історії, а також незламності українського духу, який попри переслідування й випробування не згас і сьогодні з новою силою виявляється у подвигу захисників України на фронті.
Окрему увагу присвячено символіці пам’ятника — Тризубу, над яким височіє Хрест, від якого на герб ідуть промені світла. За словами єпископа, цей образ втілює саму суть українського духу: "Україна стане по-справжньому великою тоді, коли пам’ятатиме свою історію та водночас прагнутиме до неба, живучи Божими ідеалами", - сказав апостольський екзарх.
Молитва за перемогу, надію та любов
Богослужіння завершилося спільною молитвою за зміцнення у вірі в перемогу України, за надію на те, що добро та правда переможуть агресію і смерть, а також за розпалення в серцях українців великої любові до Бога, рідної землі та одне до одного.
