Роздуми до читань 1-ої неділі після П’ятидесятниці
15 червня 2025
Ці біблійні роздуми є більш загальними, ніж недільна гомілія-проповідь, яка спрямована на духовні потреби конктетної церковної громади. Тому вони можуть послужити у підготовці до неї або як її доповнення. Пропоновані тут роздуми мають передусім на меті поглиблення контакту зі Святим Письмом, а не його підміну. Тому перед читанням, рекомендується ще раз почути недільне Євангеліє і Апостола та помолитися, щоб Святий Дух допоміг втілитися Божому Слову у нас, подібно як колись у лоні Пречистої Діви Марії, якій у Назареті благовістив архангел Гавриїл.
Недільний Апостол і євангельський уривок:
Євр. 330 зач.; 11,33–12,2
Браття, всі святі 33 вірою підбили царства, чинили справедливість, обітниць осягнули, загородили пащі левам, 34 силу вогню гасили, вістря меча уникали, ставали сильні, бувши недолугі, на війні проявили мужність, наскоки чужинців відбивали. 35 Жінки діставали назад своїх померлих, які воскресали. Інші загинули в муках, відкинувши визволення, щоб осягнути ліпше воскресіння. 36 Інші наруг і бичів зазнали та ще й кайданів і в’язниці; 37 їх каменовано, розрізувано пилою, брано на допити; вони вмирали, мечем забиті; тинялися в овечих та козячих шкурах, збідовані, гноблені, кривджені; 38 вони, яких світ був невартий, блукали пустинями, горами, печерами та земними вертепами. 39 І всі вони, дарма що мали добре засвідчення вірою, не одержали обіцяного, 40 бо Бог зберіг нам щось краще, щоб вони не без нас осягли досконалість. 1 Тому і ми, маючи навколо себе таку велику хмару свідків, відкиньмо всякий тягар і гріх, що так легко обмотує, і біжімо витривало до змагання, що призначене нам, 2 вдивляючися пильно в Ісуса, засновника й завершителя віри, який, замість радости, що перед ним була, витерпів хрест, на сором не звертаючи уваги, і який возсів праворуч Божого престолу.
Мт. 38 зач. 10,32–33.37–38; 19,27–30
Сказав Господь своїм учням: 32 Кожний, хто визнає мене перед людьми, того і я визнаю перед моїм Отцем небесним. 33 Хто ж мене зречеться перед людьми, того й я зречусь перед Отцем моїм небесним. 37 Хто любить батька або матір більше, ніж мене, той недостойний мене. І хто любить сина або дочку більше, ніж мене, той недостойний мене. 38 Хто не бере свого хреста й не йде слідом за мною, той недостойний мене. 27 Тоді озвався Петро і сказав до нього: «Ось ми покинули все й пішли за тобою; що будемо за те мати?» 28 Ісус відповів їм: «Істинно кажу вам: Ви, що пішли за мною: як новий світ настане, коли Син Чоловічий сяде на престолі своєї слави, сидітимете й ви на дванадцятьох престолах, щоб судити дванадцять поколінь Ізраїля. 29 І кожний, хто задля імени мого покине дім, братів, сестер, батька, матір, жінку, дітей, поля, в сто раз більше одержить і життя вічне матиме в спадщину. 30 Багато з перших будуть останніми, а останні — першими».
Мікроконтекст: У посланні до Євреїв ми чуємо про старозавітніх святих: патріархів, суддів і пророків, яким віра (див. Євр. 11,33) давала силу до героїчних подвигів, до того, щоб бути «свідками» (гр. мартирон, див. Євр. 12,1). Подібно Євангелія подає вимоги для того, щоб стати святим у Новому Завіті. Це м. ін. несення хреста (див. Мт. 10,38) і визнавання Ісуса перед людьми (див. Мт. 10,32). Мабуть найбільш радикально звучать тут слова про любов до Нього понад власних рідних (див. Мт. 10,37). Якраз Апостоли є тими, хто покинув все для Ісуса (див. Мт. 19,27), і за це вони матимуть небесну славу (див. Мт. 19,28). Так само й кожний, хто залишить все для Нього, отримає за це нагороду вже тут на землі і потім на небі (див. Мт. 19,29).
Макроконтекст: Перша частина нинішнього Євангелія взята з проповіді Ісуса перед розісланням учнів на перше місійне діло, з яким пов’язане переслідування за віру (див. Мт. 9,35–11,1). Це і є безпосередній контекст слів: «Хто любить батька або матір більше, ніж мене…» (Мт. 10,37). Оскільки друга частина Євангелія вміщає уривок з 19-ої глави, то тут подано дальше пояснення: «Тому покине чоловік батька й матір і пристане до своєї жінки» (Мт. 19,5). Цей приклад подружньої любови допомагає зрозуміти вище подані вимоги Ісуса, бо покинути батьків (без порушення заповіді Божої про їхнє шанування), може тільки той, хто знайшов любов свого життя. Іншими словами: тільки той готовий на виклики і труди апостольської праці, хто виконує її з любови до Христа Бога, як Жениха Церкви. Не випадковим є отже порівняння апостола Павла: «Тим то покине чоловік свого батька і свою матір, і пристане до своєї жінки, і вони обоє будуть одне тіло. Це велика тайна, а я говорю про Христа і Церкву» (Еф. 5,31–32).
Керигма: Щоб однак спромогтися таку велику любов до Бога, яку мали всі святі, потрібно пам’ятати, що: «Любов полягає не в тому, що ми полюбили Бога, а що він полюбив нас і послав Сина свого — примирення за гріхи наші» (1 Йо. 4,10). Тому маємо пізнавати те, що з любови до нас зробив Син Божий Ісус Христос, ставши людиною і пішовши добровільно на муки і смерть. Ця Його Жертва відновлюється на кожній Божественній Літургії. То ж берім у ній часто й достойно участь, і «маючи навколо себе таку велику хмару свідків, відкиньмо всякий тягар і гріх, що так легко обмотує, і біжімо витривало до змагання, що призначене нам, вдивляючися пильно в Ісуса, засновника й завершителя віри, який, замість радости, що перед ним була, витерпів хрест, на сором не звертаючи уваги, і який возсів праворуч Божого престолу» (Євр. 12,1–2). Амінь.
о. д-р Мирослав Йосиф Лопух