Апостольський екзархат для українців візантійського обряду в Німеччині та Скандинавії
#НазустрічВоскресінню 77. Сім слів Ісуса на Хресті. СПОВНЕННЯ
4 квітня 2026
У черговому дописі рубрики #НазустрічВоскресінню владика Богдан розмірковує над шостим словом Ісуса на Хресті — словом, яке звучить не як прощання, а як тріумф: «Звершилось!» Не кінець — а вершина. Не поразка — а здобута ціль. Єпископ запрошує нас замислитися: не скільки років у нашому житті, а скільки життя в наших роках — і чи зможемо і ми колись із такою ж довірою сказати слідом за Христом і святим Павлом: «Звершилося. Амінь!»
«Звершилось!» (Йо. 19, 30)
«Звершилось» — це не просто позначення кінця, а це — осягнення вершини, здобуття цілі, виконання місії. На завершення Божественної Літургії, в якій ми стаємо причасниками Христового діла спасіння, в останній тихій молитві священник теж наголошує на «сповненні» на «звершенні»: «Сповнення закону і пророків сам єси, Христе Боже наш. Ти, що сповнив увесь Отчий задум, сповни радости і веселости серця наші завжди, нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь».
У цьому слові «Звершилося» не лише вказано на закінчення земного шляху Господа Ісуса, не просто передбачено близьке припинення страждань і болю, у ньому — ствердження тріумфу, перемоги, нездоланності у протистоянні силам пекла. Він витримав до кінця, все здійснив, задля чого Отець послав Його на світ, осягнув ціль, здобув перемогу, звершив спасіння, відкрив нам рай. Господь це учинив! «Звершилося!»
Ісус в годині Своєї спасительної смерті вчить нас, що не так важливо, скільки ми живемо, але важливо, задля чого ми живемо на цьому світі, до чого стримимо і яким є підсумок нашого життя. Якось прочитав у соціальних мережах такий вислів з нагоди чийогось чергового дня народження: «Не важливо, скільки років у твоєму житті, а важливо скільки життя у твоїх роках». Ісус був і є самим Життям, тому Його земна історія осягнула своє повне і цілковите звершення. І Він тепер це урочисто стверджує.
Про Пресвяту Богородицю сказано в літургійних текстах на свято Успення, що вона перейшла «від життя до Життя». Той живе повнотою життя на світі, хто сповнює у всьому Божу волю. Невипадково наш Господь сказав про себе: «Їжа моя — волю чинити того, хто послав мене, і діло його вивершити» (Йо. 4, 34).
Хто чинить волю Божу, зберігає Його заповіді, перебуває у Його любові, той живе вже тут на землі повнотою життя, як про це заповів наш Спаситель на Тайній Вечері: «Перебувайте у моїй любові! А в любові моїй перебуватимете, коли заповіді мої будете зберігати, як і я зберіг заповіді мого Отця і в його любові перебуваю. Я казав вам так для того, щоб була у вас моя радість і щоб ваша радість була повна» (Йо. 15, 10–11).
Ось — «рецепт» вдалого життя, таємниця радості і християнської надії наприкінці життєвої мандрівки, обітниця, що і ми в годині смерті зможемо з довірою сказати так, як підсумовував свій шлях св. Павло: «Час мого відходу настав. Я боровся доброю борнею, скінчив біг — віру зберіг. Тепер же приготований мені вінок справедливости, що його дасть мені того дня Господь, справедливий Суддя» (2 Тим. 4, 7–8).
Хтось влучно зауважив: «Багато розпочинають шлях, але довершують його лише святі». Просімо у Христа Розп’ятого дару витривати в доброму аж до кінця, щоб і ми, стоячи на порозі вічності, могли сказати з повною довірою «Звершилося. Амінь!»
