Роздуми до читань неділі про Блудного Сина

Недільний Апостол і євангельський уривок:

1 Кор. 135 зач.; 6,12–20

12. Браття, все мені можна, та не корисне. Все мені можна, та я не дам нічому заволодіти мною. 13. Їжа для живота, а живіт для їжі. Та Бог одне і друге знищить. Тіло ж не для розпусти, але для Господа, і Господь для тіла. 14. Бог же і Господа воскресив, і нас воскресить силою своєю. 15. Хіба не знаєте, що тіла ваші — члени Христові? Узявши, отже, члени Христові, зроблю їх членами блудниці? Не бути тому! 16. Хіба не знаєте, що хто пристає до блудниці, є з нею одним тілом? Бо будуть, — каже, — двоє одним тілом. 17. Хто ж пристає до Господа, є одним з ним. 18. Утікайте від розпусти. Усякий гріх, що чоловік чинить, є назовні тіла; хто ж чинить розпусту, грішить проти власного тіла. 19. Хіба не знаєте, що ваше тіло — храм Святого Духа, що у вас пробував, якого ви маєте від Бога? Отже ви не належите більш самі до себе. 20. Ви бо куплені за високу ціну. Тож прославляйте Бога вашим тілом.

Лк. 79 зач. 15,11–32

11. Сказав Господь притчу оцю: В одного чоловіка було два сини. 12. Молодший з них сказав батькові: Тату, дай мені частину маєтку, що мені припадає. Батько розділив між ними свій маєток. 13. Кілька днів потім, молодший зібрав усе й пустився у далекий край і там розтратив свій маєток: жив розпусно. 14. І як він усе розтратив, настав великий голод у тім краю, і він став бідувати. 15. Пішов він і найнявся у одного з мешканців того краю, і той послав його на своє поле пасти свині. 16. І він бажав би був наповнити живіт свій стручками, що їли свині, але й тих ніхто не давав йому. 17. Опам’ятавшись, він сказав до себе: скільки наймитів у мого батька мають подостатком хліба, а я тут з голоду конаю. 18. Встану, піду до батька мого і скажу йому: отче, я согрішив проти неба й проти тебе. 19. Я недостойний більше зватись твоїм сином. Прийми мене за одного з твоїх наймитів. 20. Встав він і пішов до батька свого. І як він був іще далеко, побачив його батько і, змилосердившись, побіг, кинувся йому на шию і поцілував його. 21. Син сказав до нього: Отче, я согрішив проти неба й проти тебе. Я недостойний більше зватись твоїм сином. 22. Батько ж кликнув до своїх слуг: Принесіть швидко найкращу одіж, одягніть його, дайте йому на руку перстень і сандали на ноги. 23. Приведіть годоване теля й заріжте його; і їжмо, веселімся, 24. бо цей мій син був мертвий і ожив, пропав був і найшовся. І вони стали веселитись. 25. Старший його син був у полі; і як він, вертаючись, наблизився до дому, почув музику й танці. 26. Покликав він одного зі слуг і спитав, що то таке. 27. Той сказав йому: Брат твій вернувся, і твій батько зарізав годоване теля, бо найшов його живим-здоровим. 28. Розгнівавсь той і не хотів увійти. Вийшов тоді батько і став його просити. 29. Той же озвавсь до батька: Ось стільки років служу тобі й ніколи не порушив ані одного приказу твого, і ти не дав мені ніколи козеняти, щоб з друзями моїми повеселитись. 30. А коли вернувся оцей син твій, що проїв твій маєток з блудницями, ти зарізав для нього годоване теля. 31. Батько ж сказав до нього: Ти завжди при мені, дитино, і все моє — твоє. 32. Однак слід було веселитись і радіти, бо цей брат твій був мертвий і ожив, пропав був і найшовся.

Мікроконтекст: Рядові Апостол і Євангеліє мають принаймні дві спільні теми, які охоплюють як гріх людини з його руйнівливими наслідками, так і визволення від нього через жертву Ісуса Христа. Як конкретний прояв гріха розглядається розпуста, якої стосується упімнення Апостола Павла: «Утікайте від розпусти. Усякий гріх, що чоловік чинить, є назовні тіла; хто ж чинить розпусту, грішить проти власного тіла» (1 Кор. 6,18). До цієї проблеми відносяться теж слова з притчі про блудного сина, який «жив розпусно» (Лк. 15,13), проївши маєток з блудницями (пор. Лк. 15,30).

Другою темою є приналежність до Бога не тільки людської душі, але також і тіла: «Бо будуть, — каже, — двоє одним тілом. Хто ж пристає до Господа, є одним з ним. Отже ви не належите більш самі до себе» (1 Кор. 6,16–17.19). Святий Павло поєднує ті два, на перший погляд, різні аспекти, кажучи, що наше тіло це «члени Христові» і «храм св. Духа» (1 Кор. 6,15.19). «Узявши, отже, члени Христові, зроблю їх членами блудниці? Не бути тому!» (1 Кор. 6,15). Тими словами Апостол народів учить нас про велику цінність, ба навіть святість людського тіла, для спасіння якого Христос помер на хресті: «Ви бо куплені за високу ціну» (1 Кор. 6,20).

У випадку нашого євангельського уривку зв’язок між людським тілом а Богом не є так очевидним, але все ж таки він присутній. З одного боку євангелист Лука підтверджує науку апостола Павла, що саме гріх розпусти найбільше руйнує гідність людини, яка змушена навіть «пасти свині» (Лк. 15,15). У стані такої крайньої нечистоти про повноцінні відносини з Богом навіть і мови немає. З другого боку «віднайдення» сина, який вертається до батьківського дому (пор. Лк. 15,32), є образом примирення грішника з Богом. Цю саму думку знаходимо і в притчах про загублені вівцю і драхму, які утворюють найближчий контекст нашого уривку (пор. Лк. 15,1–10). Окрім цього в притчі про блудного сина присутні натяки на певні події з історії вибраного народу. Щоб їх ліпше зрозуміти, допоміжним буде порівнання зі Старим Завітом.

Макроконтекст: Дуже подібну картину бачимо у пророка Єремії: Ось сини покинули свого Батька, тобто єдиного правдивого Бога (пор. Єр. 2,17; 3,4.19), і віддали себе розпусті, як фізичній, так і духовій (пор. Єр. 2,23–24; 5,7–8). Тут треба додати, що терміном «розпуста» або «блуд» пророки називали поклоніння язичницьким богам, якого допускалися тодішні ізраїльтяни. В такому випадку до прямого відступництва від віри (пор. Єр. 7,18.30; 18,15; 19,13) доєднувалися ще инші неморальні практики, такі як культова проституція (пор. Єр. 2,20) та криваві жертви з дітей (пор. Єр. 7,31; 19,5). Щоб навести свій народ на розум, Бог зіслав посуху та голод (пор. Єр. 3,3; 5,24; 14,1–12). Але оскільки люди не опам’яталися і не покинули своїх злочинів, на них напали вороги, «лихо з півночі і страшна погибель» (Єр. 6,1), які знищили край і депортували населення в далеку чужину (пор. Єр. 7,32–34; 9,18–21; 20,4–6; 25,8–11; 52,12–15). Аж щойно після цього болючого досвіду рабства, народ зміг зрозуміти свої помилки, повернутися в рідну землю і отримати прощення гріхів (пор. Єр. 29,10; 31,31–34).

Деякі деталі з нашої притчі, для прикладу розлуку з ріднею, побут на чужині (пор. Біт. 37,28–36) та гнітючий голод (пор. Бут. 41,53–42,2), знаходимо теж в історії про Йосифа, якого брати продали в Єгипет. Особливо два моменти цієї історії чітко нагадують повернення блудного сина до батьківського дому, яке описав євангелист Лука. Першим з них є вивищення Йосифа до гідности заступника царя Єгипту: «І знявши фараон з руки своєї перстень із печаткою, настромив його Йосифові на руку, вдягнув його в шати вісонові, вклав золотий ланцюг йому на шию» (Бут. 41,42; пор. Лк. 15,22). Другим епізодом є щасливе об’єднання сім’ї: «Тоді Йосиф запряг свою колісницю і виїхав назустріч Ізраїлеві, батькові своєму, в Гошен. З’явившись перед ним, упав він йому на шию і так плакав довго на його шиї. Та й каже Ізраїль до Йосифа: „Тепер хай і вмираю, коли побачив я твоє лице і що ти живий ще!“» (Бут. 46,29–30; пор. Лк. 15,20.24).

Керигма: Наявна схожість цих текстів показує, яким руйнівним є гріх сина, який не хотів служити своєму батькові, залишив його і впав у блуд, досвідчуючи за це великої біди. Історія Ізраїля, багата на такі події, учить нас, що такий гріх слід розуміти передо всім як віроломство супроти Бога, яке завжди має болючі наслідки. Таке саме: «Не буду служити!» (Єр. 2,20) вперше залунало у раю, коли спокусі піддався Адам, і воно відбивається ехом аж по нині кожного разу, коли грішимо проти нашого Небесного Отця. Але якщо грішник щиро кається, то радість з його навернення в небі є більша «ніж над дев’ятдесят дев’ятьма праведниками, що їм не треба покаяння» (Лк. 15,7). Бо хоча Бог «не залишає нічого без кари», Він також «милосердний і ласкавий, нескорий на гнів, многомилостивий, і вірний, що зберігає ласку для тисяч, прощає беззаконня, злочини й гріхи» (Вих. 34,6–7).

Щоб привернути каянникові втрачену гідність Божої дитини і спадкоємця «маєтку», тобто царства Божого, Небесний Отець готовий навіть заколоти «годоване теля» (Лк. 15,23), тобто віддати на жертву Свого єдинородного Сина, як ціну нашого спасіння. Нехай пам’ять про це спонукає нас утікати від розпусти (пор. 1 Кор. 6,18). Але коли, не дай Боже, ми би впали, тоді визнаймо щиро нашу провину, маючи на увазі слова Апостола: «Ви бо куплені за високу ціну. Тож прославляйте Бога вашим тілом» (1 Кор. 6,20).

о. д-р Мирослав Йосиф Лопух (Східна Колегія, Айхштетт)

Дивіться також

11 березня «Ми страждаємо від того, що ми не є близько Бога», — владика Богдан у першу неділю Великого посту 8 березня Роздуми до читань першої неділі Великого Посту (Православ’я) 1 березня Роздуми до читань неділі сиропусної (прощення)