Роздуми до читань V неділі після Пасхи (Самарянки)

Недільний Апостол і євангельський уривок:

Ді. 28 зач.; 11,19–26.29–30

В тих днях апостоли, 19 що були розсипалися через гоніння з приводу Стефана, досягли аж до Фінікії, Кіпру та й Антіохії, нікому не проповідуючи слова, крім юдеїв. 20 Були ж між ними деякі мужі з Кіпру та з Кирени, які прийшли в Антіохію та промовляли й до греків, благовіствуючи їм Господа Ісуса. 21 Рука Господня була з ними, і велике число було тих, що увірували й навернулись до Господа. 22 Чутка про це дійшла до вух Церкви, що в Єрусалимі, і вони вислали Варнаву в Антіохію. 23 Коли він прийшов і побачив ласку Божу, зрадів і підбадьорив усіх триматися Господа рішучим серцем, 24 бо він був чоловік добрий, повний Святого Духа та віри. І пристало багато людей до Господа. 25 Тоді (Варнава) вирушив у Тарс розшукати Савла 26 і, знайшовши, привів його в Антіохію. Вони збирались цілий рік у церкві й силу людей навчали. В Антіохії вперше учнів називано християнами. 29 Тоді учні, кожний з них по спромозі, ухвалили послати братам, що жили в і Юдеї, допомогу; 30 що й зробили, пославши її старшим через руки Варнави і Савла.

Йо. 12 зач.; 4,5–42

В той час Ісус 5 прибув до одного міста в Самарії, яке називається Сихар, неподалеку поля, наданого Яковом синові своєму Йосифові. 6 Там і криниця Яковова була. Натомився з дороги Ісус, тож і присів біля криниці; було ж під шосту годину. 7 Надходить же жінка з Самарії води взяти. Ісус до неї каже: «Дай мені напитися». 8 Учні ж його пішли були до міста харчів купити. 9 Отож каже до нього жінка самарянка: «Юдей єси, а просиш напитися в мене, жінки самарянки?» Не мають бо зносин юдеї з самарянами. 10 Ісус у відповідь сказав до неї: «Була б ти відала про дар Божий, і хто той, що каже тобі: Дай мені напитися, то попросила б сама в нього, а він дав би тобі води живої». 11 Мовить до нього жінка: «Ти й зачерпнути не маєш чим, пане, а й криниця глибока, — то звідкіля б у тебе вода жива? 12 Чи більший ти за батька нашого Якова, що дав нам криницю оцю, і сам пив з неї, а й сини його ще й товар його?» 13 А Ісус їй у відповідь: «Кожен, хто оту воду п’є, знову захоче пити. 14 Той же, хто нап’ється води, якої дам йому я, — не матиме спраги повіки. Вода бо, що дам йому я, стане в ньому джерелом такої води, яка струмує в життя вічне». 15 Говорить до нього жінка: «То дай мені, пане, тієї води, щоб не мала я більше вже спраги та й не ходила сюди черпати.» 16 «Піди ж, — мовить до неї, — позви чоловіка свого та й повертайся сюди.» 17 Озвалася жінка та й каже йому: «Нема в мене чоловіка». «Добре єси мовила — відрік їй, — Не маю чоловіка! 18 П’ятьох бо мала єси чоловіків, та й той, що тепер у тебе, — не чоловік він тобі. Правду мовила єси». 19 А жінка й каже до нього: «Бачу, пане, — пророк ти. 20 Батьки наші на оцій горі поклонялися, ви ж говорите — в Єрусалимі, мовляв, місце, де поклонятися треба». 21 Ісус до неї: «Повір мені, жінко, — час надходить, коли ані на оцій горі, ані в Єрусалимі будете ви поклонятись Отцеві. 22 Поклоняєтесь ви, не знавши кому. А ми поклоняємося, знавши кому. Від юдеїв бо й спасіння. 23 Та надійде час, — ба, вже й тепер він, — що справжні поклонники Отцеві кланятимуться у дусі й правді. А таких поклонників і шукає собі Отець. 24 Бог — Дух. Ті, що йому поклоняються, повинні у дусі й правді поклонятися». 25 Жінка й каже до нього: «Відаю, що має прийти Месія, чи то Христос. А прийде, то все і звістить нам». 26 А Ісус їй: «То я, що говорю з тобою». 27 Тоді надійшли його учні і дивувалися, що розмовляє він з жінкою. Не спитав, однак, ані один: «Чого хочеш від неї, або: Чому розмовляєш із нею». 28 Жінка ж покинула свій глечик, побігла в місто та й каже людям: 29 «Ідіть но і подивіться на чоловіка, що сказав мені все, що я робила. Чи, бува, не Христос він?» 30 І вийшли з міста й подалися до нього. 31 А учні тим часом заходилися просити його, кажучи: «Їж лишень, Учителю.» 32 Він же їм: «Їстиму я їжу, незнану вам.» 33 Учні тоді заговорили один до одного: «Може хтось йому приніс їсти?» 34 «Їжа моя, — каже до них Ісус, — волю чинити того, хто послав мене, і діло його вивершити. 35 Чи ви ж не кажете: „Ще чотири місяці, і жнива настануть“. А я вам кажу: Підведіть очі ваші та й погляньте на ниви, — вони вже для жнив доспіли. 36 Вже і жнець бере свою нагороду, плоди збирає для життя вічного, — щоб сіяч із женцем укупі раділи. 37 Правильна й приказка до цього: Один сіє, а жне хтось інакший. 38 Послав же і я вас те жати, коло чого ви не трудилися. Інші трудилися, ви ж у їхню працю вступили». 39 Численні ж самаряни з того міста увірували в нього з-за слів жінки, яка посвідчила: «Сказав мені все, що я робила». 40 Тож коли прийшли до нього самаряни, то просили, щоб лишився в них. Він і лишився на два дні там. 41 Та й багато більше увірували з-за його слова. 42 Жінці ж вони сказали: «Віруємо не з-за самого твого оповідання — самі бо чули й знаємо, що направду він — світу Спаситель».

Мікроконтекст: Спільною точкою наших читань є місіонування поган, яке на перший погляд відбувається випадково, але насправді є виявом Божого Провидіння. І так, учні, втікаючи перед переслідуванням аж до Антіохії, проповідують Євангеліє грекам (див. Ді. 11,20). А безпосередньо перед тим, мова йде про навернення римського сотника Корнилія з його родиною. Подібно й Христос, подорожуючи з Юдеї до Галилеї, навертає самарянку, а разом з нею й інших жителів міста Сихар (див. Йо. 4,3–5). В обидвох цих випадках місійна діяльність є дуже успішною, бо в Антіохії «велике число було тих, що увірували й навернулись до Господа» (Ді. 11,21; див. Ді. 11,24). Так само «численні ж самаряни з того міста увірували в Нього з-за слів жінки» (Йо. 4,39), a «багато більше увірували з-за Його слова» (Йо. 4,41).

Макроконтекст: Щоб зрозуміти, в чому полягає цей місійний успіх, пригляньмося тому, що робить Ісус Христос. Це Він проявляє ініціативу, просячи самарянку про воду (див. Йо. 4,7). Вона спочатку є пасивною і відхиляє спроби поговорити з нею (див. Йо. 4,9.11), аж поки Ісус не розбудить у ній зацікавлення «водою живою» (див. Йо. 4,15). В цей момент, Ісусове прагнення рятувати душі, яке доручив Йому Отець і яке є головним змістом Його життя (див. Йо. 4,34; пор. Лк. 19,10; 1 Тим. 2,4), знаходить відгомін у серці жінки, яка «тяжко томилася грішною гарячкою» (стихира Вечірні неділі Самарянки). Якраз ця подвійна духовна спрага — Ісуса і самарянки — є основним мотором цілої події, натомість їхнє природне бажання пити є лише приводом для зустрічі. Потвердженням цього може бути факт, що Ісус так і нічого не п’є і не їсть (див. Йо. 4,31–33). Також жінка лишає свій глечик на воду (див. Йо. 4,28), бо знайшла нарешті «джерело такої води, яка струмує в життя вічне» (Йо. 4,14).

З одного боку, таке радикальне навернення є Божим даром і ділом Його ласки, як про це каже сам Ісус: «Ніхто не спроможен прийти до мене, коли Отець, який послав мене, не приведе його» (Йо. 6,44). З другого боку, для цього потрібно й відданих Богові місіонерів і проповідників. Тому Господь звертається до Своїх учнів словами: «Підведіть очі ваші та й погляньте на ниви, — вони вже для жнив доспіли» (Йо. 4,35). І на іншому місці заявляє: «Жнива великі, та робітників мало. Просіть, отже, Господаря жнив, щоб вислав робітників на свої жнива» (Мт. 9,37–38).

Керигма: Перейняті цим закликом, просім Господа словами молитви, яку написав св. Людовік де Монтфорт (1673–1716): «Боже великий, що можеш підняти дітей Авраама з каміння (див. Лк. 3,8), скажи лише одне слово, щоб послати добрих робітників на Твої жнива і здібних місіонерів у Твою святу Церкву […], священиків, вільних від земних прив’язаностей […], мужів за Твоїм серцем, які не шукають своєї волі, що лише оскверняє та заважає їм, але в усьому виконують Твою волю, і як Давид, з „палицею“ хреста і „пращею“ Вервиці в руці (див. 1 Сам. 17,40), поб’ють усіх ворогів Твоїх […].

Господи, що це за благодатний дощ, який Ти призначив і зберіг для Своєї охлялої спадщини? Чи це не сини Марії, Твоєї Обручниці, ці святі місіонери, яких Ти збереш і відділиш від світу для добра Твоєї Церкви, так ослабленої і оскверненої злочинами її дітей? […] Через свою відданість Провидінню та Марії вони матимуть срібні крила голубки, тобто чистоту вчення та моралі, і золото її спини (див. Пс. 67,14), тобто досконалу любов до ближнього, щоб нести його немочі, і велику любов до Ісуса Христа, щоб взяти на себе Його хрест […].

Господи, встань, чому ти ніби спиш? Встань у всій Твоїй могутності, милосерді і справедливості, щоб утворити вибраний загін, як варту, щоб охороняти Твій дім, захищати Твою честь і спасати душі, щоб була тільки одна отара і один пастир, щоб усі віддавали Тобі честь у Твоєму святому храмі!» Амінь.

о. д-р Мирослав Йосиф Лопух

Дивіться також

10 червня Молитва пам’яті на Waldfriedhof у Мюнхені: владика Богдан вшанував покійного екзарха Платона Корниляка та всіх українців, спочилих на чужині 9 червня «Святий Дух утверджує у вірі і визволяє від страху», — владика Богдан у свято Зіслання Святого Духа 3 червня «Божа сила діє і нас єднає», — владика Богдан до українців у Копенгагені