Апостольський екзархат для українців візантійського обряду в Німеччині та Скандинавії
Слова вдячності німецькому народу від владики Богдана лунали у Вюрцбургу
18 травня 2026
У суботу, 16 травня 2026 року, в рамках Католицького з’їзду (Katholikentag) у Вюрцбурзі владика Богдан очолив Архиєрейську Божественну Літургію в храмі Святого Буркарда. Богослужіння урочисто супроводжували два хорові колективи — катедральний хор «Покров» з Мюнхена та парафіяльний хор зі Штутгарта.
Між Вознесінням і П’ятидесятницею — час надії
Проповідь владики Богдана була пройнята духом літургійного часу між Вознесінням Господнім і Зісланням Святого Духа. Єпископ звернувся до євангельських слів Христа, у яких знаходить опору кожне покоління Його учнів: «Я не покину вас сиротами, я прийду до вас. Ще трохи — і світ мене більше не побачить. Ви ж побачите мене, бо я живу, і ви будете жити». Архиєрей наголосив, що у цих словах є невичерпне джерело розради й надії для учнів Христових усіх часів.
Святий Дух — інший Утішитель
Далі єпископ говорив про обітування Параклета — Святого Духа. Владика Богдан нагадав, що в українсько-візантійній традиції це слово перекладається саме як «Утішитель» — Той, Хто залишається поруч із людиною в її скруті й дає їй необхідну силу. Він наголосив: Христос говорить про «іншого» Параклета — а отже, є й перший. Ним є Сам Ісус Христос, про якого апостол Іван пише: «Маємо Заступника перед Отцем: Ісуса Христа Праведного».
Для розкриття таємниці єдності Сина і Духа єпископ звернувся до образу, який використав св. Іриней Ліонський: «Христос і Святий Дух — це „дві руки Бога Отця“, якими світ був створений, сформований і відкуплений». Святий Дух не замінює присутність Господа Ісуса — він продовжує і звершує її. Бог-Отець діє в людській історії незупинно, даруючи Своїм дітям захист, розраду і допомогу через обидві ці руки.
Руки Бога — і руки людей
Також владика Богдан провів міст між богословською істиною і живою реальністю українського народу. Ці рятівні руки Бога, сказав єпископ, з’являються в нашому житті також у вигляді людської любові, солідарності та близькості.
«Ми, українці, в іспитах війни вже понад дванадцять років відчуваємо не лише вірний і могутній захист Бога, а й любов і допомогу мільйонів людей доброї волі з усього світу — особливо тут, у Німеччині, — сказав апостольський екзарх, дякуючи за підтримку українського народу, — нехай і вам самим ніколи не бракує сили і Божої розради, коли вас відвідають смуток, страх, біль чи невпевненість».
Любов, що зцілює і творить
Архиєрей розповів про художника Богдана Пилипіва — майстра піроґрафії, техніки, якою володіють лише одиниці у світі. Митець втратив сина Андрія на війні, однак зміг перетворити особисте горе на творчу й милосердну любов: кошти від продажу своїх робіт він скеровує сиротам, вдовам, пораненим захисникам і родинам загиблих.
«Так в Україні циркулює любов, яка є життєдайною для мого народу», — сказав владика Богдан. Ця любов, додав він, виринає там, де люди відкриваються Божій любові і дозволяють їй торкнутися й перетворити їх — і самі стають утішителями для ближніх.
Одна з виставлених робіт майстра пірографії зображує матір, яка захищає дитину від ворожого снаряду, і має назву: «Обійми мене, мамо, віджени чорну ніч».
Під покровом Богородиці
А відтак єпископ завершив свою проповідь закликом до вірних єднатися в молитві до Божої Матері з проханням про її небесне заступництво і материнський захист — молитвою з давньої української візантійської традиції, у якій вона іменується «захисницею сиріт, пристановищем бездомних, радістю скорботних».
