Апостольський екзархат для українців візантійського обряду в Німеччині та Скандинавії
Священники Апостольського екзархату провели реколекції у Сан-Джованні-Ротондо
15 квітня 2026
З 13 до 17 квітня 2026 року у Сан-Джованні-Ротондо, в місці, освяченому постаттю святого Падре Піо, відбулися спільні реколекції священників Апостольського екзархату для українців візантійського обряду в Німеччині та Скандинавії та душпастирів Єпархії Святого Володимира.
Молитва за мир як відправна точка
Духовна віднова розпочалася молитвою за мир в Україні, яку очолив апостольський екзарх владика Богдан. У своєму слові до священників єпископ наголосив, що молитва — це не лише вираз особистої віри, а й сила, яка скеровує людину до дії: до проповіді доброї новини, що несе мир. Тому, за словами архиєрея, священники покликані чувати над своїми серцями, щоб своїм служінням і словом дарувати людям надію.
«Живий Бог» — серцевина реколекцій
Реколектант о. В’ячеслав Окунь, TI, зосередив духовні конференції на темі особистої зустрічі з живим Христом як фундаменті справжнього священичого служіння. Центральна теза його настанов: оновлення Церкви та ефективне душпастирство можливі лише тоді, коли священник має не теоретичні знання про Бога, а живий, особистий досвід зустрічі з Ісусом Христом.
Особлива увага була приділена особистій молитві — зокрема методу ігнатіанської медитації — як незамінному простору, в якому священник щодня зустрічається з Господом. Отець В’ячеслав наголосив, що жодні літургійні правила, богословська освіта чи адміністративні обов’язки не можуть замінити цього інтимного діалогу з Богом. Без нього, застерігав реколектант, у служінні неминуче настає вигорання, черствість і цинізм.
Серед ключових думок реколекцій — заклик до священників ставити собі щоденне питання: «Чи маю я Святого Духа? Чи можу завдяки Божій благодаті передати Його іншим?» Справжній проповідник, за словами отця В’ячеслава, — це свідок, який особисто пережив Воскреслого Христа, а не лише переказує прочитане. Люди миттєво відчувають різницю.
Окремо реколектант торкнувся теми краси як шляху до Бога в сучасному світі — спираючись на думку богослова Ганса Урса фон Бальтазара, він зауважив, що сучасна людина часто приходить до Бога не через моральні настанови, а через живий досвід зустрічі з красою Його присутності.
У наступних конференціях реколекцій о. В'ячеслав Окунь, TI, розгорнув перед учасниками глибоке богословське і практичне бачення духовного життя священника, зосереджуючись на трьох взаємопов'язаних темах: суті духовних вправ, небезпеці «втечі від Бога через роботу для Бога» та мистецтві молитви-прохання.
«Відчувати і смакувати» — серце духовних вправ
Розкриваючи суть ігнатіанських духовних вправ, реколектант наголосив: їхня мета — не накопичення знань, а глибокий особистий досвід Бога, який Ігнатій Лойола описував латинськими словами sentire et gustare — «відчувати і смакувати». Душа живиться не обсягом прочитаного чи почутого, а здатністю затримуватися там, де Бог торкається серця, і заглиблюватися в цю точку зустрічі.
Отець В'ячеслав поділився особистим досвідом: він провів кілька днів у медитації над одним біблійним запитанням — «Де твій брат?» — і саме ця зупинка стала для нього живим одкровенням. Найважливіше, наголосив він, відбувається не на конференціях, а в тиші особистої молитви.
Небезпека «втечі від Бога через роботу для Бога»
Окремо реколектант зупинився на одній із найтонших пасток священичого життя: можна настільки занурюватися в душпастирські справи, реформи і структури, що сама діяльність стає способом уникнути внутрішньої порожнечі. Священник навів приклад душпастиря, який залишив служіння, бо Церква стала для нього «знеособленою системою» — і лише згодом усвідомив, що його серце було порожнім, а робота допомагала йому тікати від Бога, а не наближатися до Нього.
Справжнім ліком від цієї пастки є тиша. Реколектант нагадав, що єврейське слово мідбар — пустеля — означає буквально «місце слова»: саме туди Бог виводить людину, щоб промовити їй щось важливе. Бог говорить не в бурях і землетрусах, а в тихому, спокійному шепоті — і почути його можна лише тоді, коли вщухає зовнішній шум. Отець В'ячеслав процитував Ісаака Сиріна: «Полюби цю тишу. Вона принесе плід, який язик не зможе описати».
Криза Церкви — це криза живого свідчення
У наступній конференції реколектант звернувся до глибшого виміру сучасної кризи Церкви та ідентичності священника. Світ вимагає від священника бути одночасно лідером, психотерапевтом, менеджером і охоронцем культури. Однак, на переконання о. В'ячеслава, справжня проблема — не відсутність пасторальних стратегій чи сучасних методів. Церква і світ потребують людей, чиє життя «беззаперечно заряджене силою і присутністю Святого Духа» — свідків живого Бога. Без цього свідчення жодна структура і жодна програма не дадуть плоду.
Молитва-прохання: повернення до простоти
Також одна з конференцій була присвячена мистецтву молитви-прохання. Священник зауважив, що особиста молитва нерідко стає надмірно зосередженою на власних потребах і проблемах. Натомість Ісус у молитві «Отче наш» вчить починати не з себе, а з Отця — Його Царства, Його волі, Його слави.
Реколектант також застеріг від небезпеки, яка підстерігає досвідченого священника: із роками можна втратити простоту «першої любові» і замінити живу молитву виваженими богословськими роздумами. Його духовний наставник колись дав йому просту пораду: «Не роздумуй — просто проси, проси, проси. Як дитина». Саме така молитва — довірлива, проста, наполеглива — приносить, за словами апостола Павла, «мир Божий, що перевищує всяке розуміння».
Розпізнавання духів: інструмент священика для навігації внутрішнім життям
У черговій конференції о. В'ячеслав Окунь, TI, запропонував учасникам реколекцій практичний і водночас глибокий богословський інструментарій — ігнатіанські правила розпізнавання духів. Їхня мета: допомогти людині орієнтуватися у внутрішніх рухах душі, відрізняти добрі порухи від злих, приймати перші й відкидати другі.
Два духи — дві логіки дії
Реколектант чітко окреслив, як діє кожен із духів. Злий дух пропонує уявні приємності та спокуси, сіє сумніви, відчай і лінь — особливо тоді, коли людина рухається до Бога. Він діє приховано, як той, хто спокушає таємно, або як дитина, що настирливо домагається свого. Натомість добрий дух дає відвагу, силу, внутрішній спокій, сльози розчулення, натхнення — все те, що полегшує і вдосконалює шлях до Бога.
Центральним поняттям конференції стало розрізнення між духовною втіхою і духовним спустошенням. Втіха — це внутрішній вогонь любові до Бога, зростання віри, надії та радості, мир і спокій у душі. Спустошення — її протилежність: потьмарення, сум'яття, тривога, байдужість і відчуття відірваності від Творця.
Не приймай рішень у спустошенні
Особливу увагу священник приділив п'ятому правилу Ігнатія: у стані духовного спустошення не слід вдаватися до змін і приймати нові рішення. У такі моменти діє злий дух, а тому будь-які кроки, зроблені під його впливом, не ведуть до доброго плоду. Натомість потрібно залишатися вірним рішенням, прийнятим у часі втіхи, і навіть у найглибшому спустошенні прагнути «вийти на світло».
Практична порада реколектанта: час втіхи — це час, коли треба накопичувати сили, приймати важливі рішення і будувати внутрішні опори, які витримають наступний період спустошення.
Серце як фортеця — і священник як її генерал
Реколектант запропонував образ серця як фортеці, а самої людини — як генерала, що її обороняє. Мудрий генерал не витрачає сил на порожнє протистояння, а навчається розпізнавати, коли і як діє ворог. Це розпізнавання — не теоретична вправа, а щоденна духовна необхідність.
Також священник торкнувся болісної теми травм і образ, які можуть назбиратися в серці душпастиря: образа на Бога через незрозумілі страждання, образа на парафіян чи братів по служінню, образа на самого себе. Ці незагоєні рани часто проявляються психосоматично — втратою сну, внутрішньою напругою, вигоранням. Ключем до зцілення є прощення: прощення інших, себе і — у контексті глибокого болю — навіть прощення Бога за те, чого людина не розуміє у своїй історії.
Товариш у дорозі
Окремо реколектант наголосив на ролі духовного керівника — не як авторитету зверху, а як «компаньйона», товариша у дорозі, який супроводжує, підтримує і, коли потрібно, ділить із людиною її біль.
Конференцію завершила заключна думка, що стала лейтмотивом усіх реколекцій: «Працюй так, ніби все залежить від тебе — і довіряй Богові так, ніби все залежить від Нього».
Зустріч із живим Богом — завершальна конференція реколекцій
Останній день реколекцій у Сан-Джованні-Ротондо завершився Архиєрейською Божественною Літургією, під час якої отець В'ячеслав Окунь, TI, виголосив заключну конференцію. Її центральне питання стало підсумком усього духовного досвіду тижня: ким насправді є Ісус Христос у житті кожного священника?
Три свідки — одна Істина
Реколектант звернувся до п'ятого розділу Євангелія від Івана, де Ісус постає перед релігійною елітою свого часу. Щойно відбулося зцілення чоловіка, паралізованого 38 років, — однак замість радості релігійні лідери обурені порушенням суботи. Захищаючи літеру закону, вони втратили з поля зору самого Законодавця. У відповідь Ісус закликає трьох свідків своєї божественної природи.
Першим свідком є Іван Хреститель — світильник, що палав, але місія якого полягала не в тому, щоб зосередити увагу на собі, а в тому, щоб вказати на Христа. Отець В'ячеслав застосував цей образ безпосередньо до служіння кожного священника: душпастир, проповідник, реколектант — усі вони лише вказівники. Якщо після духовних настанов людина запам'ятовує лише гарні слова, але не наближається до Христа, первинна мета залишається недосягнутою.
Другим свідком є діла Христа — чудеса і знамення, які підвладні лише Богові. Фізичне зцілення паралітика було не самоціллю, а видимим доказом влади Ісуса над невидимим світом. Реколектант застеріг від «споживацького» ставлення до Бога, коли людина шукає дари, але не самого Дарувальника: справжня мета Христа — вирішити найглибшу проблему людства, даруючи духовне спасіння.
Найбільш промовистим стало третє свідчення — Святе Письмо. Ісус звертається до людей, які досконало знали Біблію, з приголомшливими словами: «Ви досліджуєте Писання, бо думаєте, що в них маєте вічне життя. А вони свідчать про Мене. Але ви не хочете прийти до Мене». Це серйозна пересторога від «професіоналізації» віри, наголосив отець В'ячеслав: можна бездоганно знати теологію, ревно звершувати таїнства і читати молитви — і при цьому оминути самого Христа. Закон і Писання дані не як самоціль, а як шлях до живої зустрічі з Господом.
Подяка реколектанту
Після Літургії владика Богдан від імені всіх учасників реколекцій подякував о. В'ячеславу за багатий духовний досвід, яким він щедро поділився впродовж усього тижня. Конференції реколектанта — від особистої молитви і тиші пустелі до розпізнавання духів і зустрічі з живим Христом — склали єдиний цілісний шлях, що запросив кожного священника до глибшого і більш автентичного служіння.
Варто додати, що на реколекціях священники були запрошені до спільного обговорення в малих групах, щоб поділитися моментами духовної втіхи і спустошення. Бо, як нагадав о. В'ячеслав, розділена радість подвоюється, а розділений тягар стає легшим.
