Апостольський екзархат для українців візантійського обряду в Німеччині та Скандинавії
У Мюнхені відбувся похорон священника Ігоря Мизя. Владика Богдан: «Страждання нашого співбрата було остаточно огорнуте світлом Христового Воскресіння»
4 липня 2026
У п’ятницю, 3 липня 2026 року, в катедральному храмі Покрову Пресвятої Богородиці у Мюнхені відбувся Чин похорону священника Ігоря Мизя, який відійшов у вічність 28 червня 2026 року. Слово апостольського екзарха, Преосвященного владики Богдана, зачитав канцлер Апостольського екзархату о. Андрій Химчук. Звернення, сповнене духовного осмислення страждання, вдячності і надії, було адресоване дружині покійного Зоряні, його сестрі Дарії, дітям, внукам та всій родині, а також священникам і вірним.
Священничий шлях, припечатаний стражданням
Архиєрей окреслив земний шлях о. Ігоря як дорогу наслідування Господа Ісуса у священстві, яка впродовж тривалих років стала його особистою хресною дорогою через важку недугу. Владика Богдан зазначив, що у стражданні покійного вбачав присутність самого Христа: «Ми, відвідуючи о. Ігоря в часі його недуги, пізнавали у ньому присутнього і страждаючого Христа».
Водночас апостольський екзарх підкреслив, що саме у неділю, день святкування Воскресіння Христового, о. Ігор завершив свій земний шлях, і це не є випадковістю: «На світанку минулої неділі це страждання нашого співбрата було остаточно огорнуте світлом Христового Воскресіння».
Коріння і покликання
У своєму слові владика Богдан з вдячністю згадав священичу греко-католицьку родину, в якій зростав отець Ігор, а саме його батьків: о. Романа Мизя та маму Ірини з роду Меленюк. Єпископ наголосив на таємниці його священичого покликання: дияконські свячення о. Ігор прийняв з рук владики Славомира Мікловша, а пресвітерські з рук ісповідника віри, підпільного єпископа УГКЦ Павла Василика. Владика Богдан підкреслив глибокий символізм цього факту: «Отець Ігор вписав у своє священиче покликання долю нашого народу, який часто був скитальцем у чужих краях, гнаним і переслідуваним Христа ради, проте не відрікався ані свого коріння, ані прабатьківської віри».
Служіння громадам і Церкві
Архиєрей окреслив широку географію і різноманітність священичого служіння о. Ігоря. Зокрема, покійний брав участь у заснуванні та розбудові нових греко-католицьких громад в Ессені, Дюссельдорфі, Кельні та Ахені, ніс духовну опіку при катедральному храмі в Мюнхені, виконував обов’язки радника апостольського екзарха з економічних питань, навчав релігії в Суботній школі, а також прислужувався Церкві як співпрацівник і редактор часопису «Християнський Голос». А відтак, владика Богдан звернувся до Господа з молитвою: «Нехай Господь прийме усі його старання і труди, припечатані стражданням! Нехай простить йому усі прогрішення, вільні й невільні! Нехай покладе на його голову вінець слави і обдарує його повнотою життя у вічності!»
Подяка родині та Архидієцезії
Окрему подяку єпископ висловив дружині покійного Зоряні, дітям, внукам та сестрі Дарії за багатолітню близькість, підтримку і опіку над о. Ігорем під час його хвороби. Також архиєрей подякував о. Володимирові Війтовичу, священникам катедрального храму і мирянам, які відвідували та молилися за покійного.
Окремо владика Богдан висловив подяку Архидієцезії Мюнхена і Фрайзінга за «великодушну довготривалу поміч, яку було виявлено родині Мизь у зв’язку з важкою недугою о. Ігоря», звертаючись до неї словами: «Нехай Господь сторицею винагородить Вам Вашу євангельську любов і братерську підтримку!»
Прощальне слово
Завершуючи своє звернення, Преосвященний владика Богдан попрощався з покійним словами молитви, поручаючи о. Ігоря Божому милосердю та материнській опіці Пресвятої Богородиці: «Прощаємо нашого дорогого співбрата о. Ігоря Мизя в дорогу до вічності, поручаючи його Божому милосердю та віддаючи його в материнські руки Пресвятої Богородиці, щоб вона запровадила його там, де немає болізні, ані печалі, ані зітхання, але життя безконечне».
Владика Богдан передав слово співчуття і молитовної єдності, перебуваючи в цей час у Зарваниці, де він бере участь у Синоді Єпископів УГКЦ.
