Апостольський екзархат для українців візантійського обряду в Німеччині та Скандинавії
Коментар на Євангеліє 29-ої Неділі після П’ятидесятниці
17 грудня 2023
Перед читанням цього коментаря, рекомендується ще раз почути недільне Євангеліє і Апостола та помолитися, щоб Святий Дух допоміг втілитися Божому Слову у нас, подібно як колись у лоні Пречистої Діви Марії, якій у Назареті благовістив архангел Гавриїл.
Кол. 257 зач.; 3,4–11
Браття, 4 коли ж Христос, ваше життя, з’явиться, тоді й ви з ним з’явитесь у славі. 5 Умертвлюйте, отже, ваші земні члени: розпусту, нечистоту, пристрасті, лиху пожадливість, зажерливість — що є ідолопоклонство. 6 За все це падає гнів Божий на неслухняних. 7 Ви самі нещодавно поводилися так само, коли жили в тому. 8 Тепер же відкиньте й ви все те геть від себе: гнів, лютість, злобу, наклеп, сороміцькі слова з ваших уст! 9 Не говоріть неправди одне одному, бо ви з себе скинули стару людину з її ділами 10 й одягнулися в нову, що відновлюється до досконалого спізнання, відповідно до образу свого Творця. 11 Тим то немає грека, ні юдея, ні обрізання, ні необрізання, ні варвара, ні скита, ні невольника, ні вільного, а все й у всьому — Христос.
Лк. 76 зач.; 14,16–24
Сказав Господь притчу оцю: 16 «Один чоловік справив вечерю велику й запросив багатьох. 17 Під час вечері послав він слугу свого сказати запрошеним: Ідіть, усе готове. 18 Тоді всі вони однаково почали відмовлятися. Перший йому сказав: Поле купив я, мушу піти на нього подивитись; вибач мені, прошу тебе. 19 Другий сказав: П’ять пар волів купив я і йду їх спробувати; прошу тебе, вибач мені. 20 А інший мовив: Я одружився і тому не можу прийти. 21 Повернувся слуга й розповів це панові своєму. Розгнівався тоді господар та й каже до слуги свого: Іди щоскоріш на майдани й вулиці міста й приведи сюди вбогих, калік, сліпих, кульгавих. 22 Пане, — озвавсь слуга, — сталось, як ти велів, і місця є ще. 23 Сказав пан до слуги: Піди на шляхи та огорожі й наполягай увійти, щоб дім мій наповнився. 24 Кажу бо вам: Ніхто з отих запрошених не покуштує моєї вечері.»
Мікроконтекст: У короткому уривку з послання до Колосян святий Апостол Павло закликає своїх читачів до умертвлення пристрастей, бо «за все це падає гнів Божий на неслухняних» (Кол. 3,6). Також у притчі про бенкет Ісус Христос оповідає, що господар «розгнівався» на тих, які знехтували його запрошенням. Треба знати, що на Близькому Сході така відмова була і є знавагою, а тому практично ніхто не відмовляє. Оскільки тут йдеться про бенкет у Царстві Божім (див. Лк. 14,15), господар представяє самого Бога Отця, зневаженого гріхами. Спільним елементом наших читань є отже справедливий Божий гнів, який передбачає різку реакцію на вчинену несправедливість.
Про те, що людям робити, щоб уникнути такого гніву, говорить сам Ісус Христос у 14 главі Євангелія від Луки. Спершу Він подає дві науки про правильні відносини між запрошеними та тим, хто їх запрошує на бенкет. З одного боку, кожному запрошеному слід бути покірним, «бо кожний, хто виноситься, буде принижений, а хто принижується, буде вивищений» (Лк 14,11). З другого боку, добрий господар кличе «убогих, калік, кривих, сліпих», які «не мають, чим відплатити» (Лк 14,13–14) і які повністю залежні від його доброти. Власне таких людей запрошує пан у нашій притчі (див. Лк. 14,21). Це показує, що запрошення на небесний бенкет, тобто участь у Божому житті, дарується як милість. Її слід приймати з великою покорою, бо за неї ніхто неспроможний віддячити.
Опісля Ісус Христос говорить ще про правильну ієрархію цінностей для Своїх учнів, тобто для тих, хто вирішив відповісти на Божий заклик та «приходить» до Нього. Для таких людей особа Ісуса має бути завжди на першому місці, навіть перед відносинами між найближчими рідними та власним життям (див. Лк. 14,26). Якби покликані на гостину — чи то купці, чи новоодружені (див. Лк. 14,18–20) — бодай трошки керувалися таким принципом, вони не знехтували б Господнім запрошенням і ніколи не підпали б під Його гнів, а, навпаки, стали б учасниками Його вечері.
Макроконтекст: Відмова трьох героїв притчі брати участь у вечері, з огляду на різні причини: придбання поля, купівлю скоту і одруження, викликала напевно обурення серед слухачів Ісуса, як щось несприйнятливе і дуже рідкісне у тодішньому суспільстві. Однак цей негативний приклад з євангельської притчі віддзеркалює насправді загальний механізм кожного гріха, коли людина вибирає якусь річ чи особу, тобто сотворіння, замість Сотворителя. Так воно було вже зі самого початку, коли Творець обдарував нашого прабатька Адама чудовим полем-раєм, щоб його порати і доглядати (див. Бут. 2,15). Бог привів до нього також всяку скотину і дав йому владу над нею (див. Бут. 1,26–27; 2,19), а вкінці дав йому жінку, Єву, як поміч, відповідну для нього (див. Бут. 2,22). Попри все це, наші прародичі знехтували волею свого щедрого Добродія і з’їли заборонений Ним плід. Тим-то вони й підпали під Його справедливий гнів та були прогнані з раю.
Керигма: Однак Господь Бог не лишив на поталу людей, обікрадених і поранених гріхом: «убогих, калік, кривих, сліпих», обіцявши їм ще в раю Відкупителя (див. Бут. 3,15) і готуючи їх до Його приходу через пророків. Одним із них був Міхей, який пророкував про народження Месії у Вифлеємі (див. Міх. 5,1) і про майбутнє визволення Ним Божого люду: «В той день, — слово Господнє, — я зберу кульгавих і прогнаних далеко позбираю, і тих, що я був зажурив. З кульгавих я зроблю останок, а з порозкиданих далеко — народ могутній» (Міх. 4,6–7). Ця довго очікувана обітниця здійснилася остаточно через страсті Ісуса Христа, який у Велику П’ятницю помер на хресті за грішний народ «і не тільки за народ, але й за те, щоб зібрати в одне розкидані діти Божі» (Ів. 11,52). Нам, Його дітям, треба тільки з покорою прийняти Боже запрошення, тобто віддати Йому у Таїнстві Сповіді наші гріхи, щоб вже тепер взяти участь у Його вечері-Пресвятій Євхаристії, а згодом — в неминущому бенкеті у Царстві Небесному, разом зі святими Праотцями, яких пам’ять нині вшановуємо.
о. д-р Мирослав Йосиф Лопух, Айхштетт
