Проповідь владики Богдана під час ієрейського рукоположення у Фульді

У своїй проповіді владика Богдан розкриває глибокий духовний зміст священничого покликання, наголошуючи на важливості перебування в любові Христа, вірності молитві та служінню. Його слова є не лише настановою для нововисвяченого священника, але й цінним духовним дороговказом для всіх вірних.

Ваші Ексцеленції, дорогі співбрати в єпископському і священничому служінні, дорогі монахи й монахині, дорогі парафіяльні громади, дорогі гості, дорогі родичі диякона Івана, дорогий дияконе Іване з дружиною Анною, дорогі сестри і брати у Христі!

Сьогодні ми стаємо свідками особливої події: божественна благодать зливається на душу диякона Івана Колодія, щоб зцілити її, зміцнити, наповнити Божими дарами і таким чином ввести його у священство Христа.

Примітно, що це свячення відбувається посеред Великого посту, наприкінці того тижня, який у нашій візантійсько-українській традиції присвячений почитанню чесного і животворящого Хреста Господнього. Також під час облачення у священничі ризи останнім, що єпископ покладе на плечі нововисвяченого священника, буде хрест. При цьому урочисто виголошується: «Аксіос!» — «Достойний!».

Вже деякий час мене особливо глибоко зворушує саме цей момент. Кандидата визнають достойним і публічно проголошують таким, що бере на себе хрест. Я не знаю, чи і якою мірою ти, дорогий дияконе Іване, відчуєш силу і значення саме цього моменту наприкінці свячення. Проте хочу звернути твою увагу саме на нього.

Приймаючи на себе хрест Господній, ти особливим чином стаєш учасником дружби Христа з Його учнями. Ісус сьогодні промовляє до тебе в глибині твоєї душі: «Я вже не називаю тебе рабом, але другом… Як Мене полюбив Отець, так Я полюбив тебе, Іване». Нехай пам’ять про цю безумовну і вірну любов Господа дає тобі силу в труднощах, розраду в смутку і завжди нове натхнення для твого служіння.

Любов — це не лише емоція і не мінливе почуття. Це стан душі і духа. Це саме наше життя, поєднане з його першоджерелом — з Богом, Який є животворною любов’ю (пор. 1 Йо. 4, 8).

Поки ми залишаємося з’єднаними з цим джерелом, ми живемо і самі стаємо життєдайними — як люди, як християни і особливо як священники. Лише той, хто сам сповнений Божою любов’ю, може передавати життя Боже іншим.

Можливо, зусилля учнів у сьогоднішньому Євангелії були марними саме тому, що їм бракувало глибокого вкорінення в Ісусі як джерелі цілющої і спасительної благодаті Божої. Тому Ісус наприкінці Євангелія підкреслює незамінне значення посту і молитви — як для духовного життя, так і для апостольського служіння.

Тому Ісус постійно закликає нас: «Перебувайте в Мені! Перебувайте в Моїй любові!»

Перебувати в любові Христа означає плекати і зберігати єдність з Ісусом — через молитву, через щоденне звершення Божественної Літургії відповідно до приписів нашої Церкви свого права, через сумлінне моління часослова і через щиру побожність до Пресвятої Богородиці — Матері Господа і нашої небесної Матері та Заступниці.

Усе це — не просто обов’язки, що випливають із нашого священничого служіння. Це джерела життя. Вони зберігають ту первісну любов, яка породила нас як священників і яка надалі несе наше покликання.

Пам’ятаю, як одного разу один не надто ревний священник запитав уже покійного підпільного єпископа, який уділяв мені свячення — владику Юліана Вороновського: «Владико, в якому каноні написано, що я повинен щодня молитися часослов?» Старий свідок віри спокійно подивився на нього і відповів: «У каноні любові, сину мій».

«Хто не любить, той перебуває в смерті», — каже апостол Йоан (пор. 1 Йо. 3, 14). Священник, який перестає молитися, починає внутрішньо вмирати і вже не може передавати людям Боже життя.

Перебувати в любові Христа означає також вірність Його навчанню. Христос каже: «Якщо ви зберігатимете Мої заповіді, то перебуватимете в Моїй любові, як і Я зберіг заповіді Мого Отця і перебуваю в Його любові» (Йо. 15, 10).

У священничому служінні, яке ми також називаємо пророчим, ми покликані залишатися вірними Божому слову і сміливо відстоювати та проголошувати науку Христа і Католицької Церкви — не пристосовуючи її до мінливих течій і мод цього світу.

Перебувати в любові Христа означає також, що кожного разу, коли ми усвідомлюємо, що віддалилися від джерела любові і згрішили проти любові, ми з покорою серця і довірою повертаємося до дому Отця і кидаємося в розкриті, сповнені любові обійми Ісуса в Таїнстві Примирення.

Тож часто черпай із благодаті милосердної любові Божої в Таїнстві Примирення, дорогий дияконе Іване, щоб оновлювати в собі дар, який ти сьогодні отримаєш через молитву і покладення рук єпископа, і щоб знову й знову розпалювати вогонь любові у своєму священничому серці.

Дорогий дияконе Іване, за кілька хвилин ти покладеш свої руки і голову на престол Господній, і над тобою пролунає молитва свячення:

«Божественна благодать, яка завжди зцілює немічних і доповнює те, чого їм бракує, поставляє благочестивого диякона Івана у пресвітери. Тому молімося, щоб на нього зійшла благодать Всесвятого Духа, і всі разом промовмо: Господи, помилуй!»

Бажаю тобі, щоб ти ніколи не забув і ніколи не втратив цей дар, який сьогодні отримуєш. Щоб ти залишався гідним цього дару, як ми зараз вигукнемо: «Аксіос!» Щоб ти протягом усього життя з покорою і вдячністю міг сказати, як колись святий Павло: «Благодаттю Божою я є тим, ким є». І щоб наприкінці свого життя ти також міг засвідчити його словами: «І благодать Його в мені не була даремною» (пор. 1 Кор. 15, 10). Амінь.

Фото: Bernd Scholl

Дивіться також

15 квітня Священники Апостольського екзархату провели реколекції у Сан-Джованні-Ротондо 14 квітня Владика Богдан зустрівся з архиєпископом Москоне в Сан-Джованні-Ротондо: молитва, солідарність і підтримка України 14 квітня Апостольський екзархат у Німеччині та Скандинавії розвиває душпастирське служіння у Швеції: нова парафія у м. Мальме