Апостольський екзархат для українців візантійського обряду в Німеччині та Скандинавії
Владика Богдан: «Щоб гідно жити, людина мусить стати перед своїм "Первообразом"»
27 січня 2026
25 січня 2026 року в українській громаді міста Мюльгайм-на-Рурі Преосвященний владика Богдан очолив Архиєрейську Божественну Літургію, під час якої у своїй проповіді до вірних єпископ наголосив на тому, що прихід до храму ніколи не є випадковим, адже людину сюди приводить сам Дух Божий. Архиєрей роздумував над євангельською притчею про двох чоловіків, які ввійшли до храму на молитву, але вийшли з нього в зовсім різному духовному стані.
Цього дня апостольському екзархові співслужили: о. д-р Олег Шепетяк, адміністратор парафії, д-р Кай Райнґольд, канонік катедрального храму, керівник відділу у справах душпастирського персоналу Ессенської дієцезії і Крістіан Бекманн, канонік катедрального храму, парох парафій Небовзяття Пресвятої Діви Марії та святої Варвари в Мюльгайм-на-Рурі.
«Ми сьогодні не прийшли сюди самі — нас привів Дух Божий. Ми прийшли до Дому Божого, щоб разом віддати славу Богові», — сказав єпископ.
Роздумуючи над євангельською притчею про фарисея і митаря, проповідник підкреслив, що дорога людини до повноти життя неминуче проходить через зустріч з Богом: «Людське серце буде неспокійне, поки не з’єднається з Богом. Бо людина створена на образ і подобу Божу».
Посилаючись на слова блаженної пам’яті патріарха Любомира Гузара, апостольський екзарх нагадав, що справжнім покликанням кожної людини є зростання в людяності: «Коли його питали, яке ваше найбільше бажання, він відповідав: „Бути людиною“. І додавав: «Я до кінця не розумію, що це означає„“.
Особливий акцент у проповіді було зроблено на небезпеці фарисейства — зовнішньої побожності без любові та смирення. За словами владики Богдана, фарисей у притчі насправді молився не Богові, а самому собі: «Він стояв не перед обличчям Божим, а перед дзеркалом. Він не хвалив Бога — він хвалив самого себе».
Натомість митар, який не смів піднести очей до неба, став прикладом справжньої молитви: «Хоч він стояв далеко, але Бог був до нього близько. Своїм смиренням він зробив місце для Бога».
Владика Богдан наголосив, що правдива релігійність пізнається не зовнішніми практиками, а любов’ю до Бога і ближнього: «Наша релігійність не пізнається по тому, скільки ми поклонів б’ємо в церкві, а по тому, чи ми любимо і не судимо ближнього».
Звертаючись до сучасних викликів, єпископ нагадав і про історичний досвід нищення віри та храмів у часи безбожного режиму, згадавши символічну сцену з фільму «Покаяння»: «А навіщо така дорога, яка не веде до храму?» — ця фраза, за його словами, залишається актуальною і сьогодні.
Окремо єпископ звернув увагу на значення Таїнства Покаяння, підкресливши, що саме смиренне визнання гріха відкриває людину на дію Божої благодаті: «Приходимо до сповіді грішними людьми, а відходимо — очищеними, просвіченими Божою благодаттю».
На завершення владика Богдан подякував усім за спільну молитву та закликав цінувати кожен прихід до храму: «Переживаймо Літургію так, щоб виходити з храму кращими людьми — більш людяними і ближчими до образу, на який нас створив Господь».
