«Ми є спадкоємцями вічного життя», — владика Богдан у Мюнхені
16 листопада 2026
У неділю, 15 листопада, апостольський екзарх для українців візантійського обряду в Німеччині та Скандинавії владика Богдан Дзюрах очолив Божественну Літургію в катедральному храмі Покрову Пресвятої Богородиці і св. ап. Андрея Первозванного в Мюнхені. У проповіді архиєрей розважав над недільним Євангелієм від Луки (Лк. 10, 25–37) про розмову Ісуса із законовчителем і притчею про милосердного самарянина та над словами апостола Павла з Послання до ефесян (Еф. 4, 1–6).

Питання людей усіх часів
Єпископ звернув увагу, що запитання законовчителя «Учителю, що маю робити, щоб осягнути вічне життя?» не втратило актуальності. Євангеліє від Луки представляє Ісуса в дорозі до Єрусалима, і на цій дорозі спасіння Він відповідає на запитання, які люди носять у серці в усі часи.
| «Господи, розуміємо, що наше життя спливає день за днем і ми наближаємося до останнього подиху нашого земного життя. Що маємо робити, щоб осягнути вічне життя?» |
Не заробити, а успадкувати
Проповідник наголосив, що в грецькому оригіналі законовчитель питає не про те, як «осягнути», а як «успадкувати» вічне життя. Спадок не заробляють, його отримують у дар, як син чи донька спадкодавця. Проте спадок можна втратити.
| «Ми маємо вже записане царство, тобто вічне Боже життя як спадок. Ми — його спадкоємці. Для нас тепер важливо жити так, щоб цей спадок не втратити». |
Законовчитель знав напам’ять Святе Письмо і всі 613 приписів Закону: 365 заборон і 248 наказів, число яких, за тодішніми уявленнями, відповідало кількості кісток у людському тілі, тож Божі накази мали просякнути все буття людини. Він уміло виокремив і найголовнішу заповідь — любов до Бога і ближнього. Однак, як підкреслив владика Богдан, знати Закон і навіть правильно його тлумачити ще недостатньо: Ісус каже «Роби це — і будеш жити».
| «Любов дає життя. Там, де нема любови, нема життя — там смерть, вмирання, завмирання. Ми знаємо це і з наших щоденних стосунків із ближніми». |
Народитися з любові
Апостольський екзарх наголосив на тому, що людина входить у життя цього світу через народження. Кожен із нас є плодом Божої любові, тому апостол Павло закликає: «Живіть гідно покликання, до якого вас покликано». Тоді владика Богдан пригадав нічну розмову Ісуса з Никодимом про народження згори і слова «Бог так полюбив світ, що Сина Свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, але мав життя вічне».
| «Поки людина не відкриє Божої любові, вона не стане до кінця віруючою. А, коли відкриє, тоді почне по-справжньому жити, стане вільною, особливо від страху смерти. Бо знатиме, що в ній уже є вічне життя, і навіть смерть не може позбавити цього спадку того, хто вірує в Сина Божого». |
Милосердний самарянин — автопортрет Ісуса
Притчу про милосердного самарянина єпископ назвав автопортретом самого Христа, а пораненого, неназваного на ім’я подорожнього образом кожного з нас. Дорога з Єрусалима до Єрихона, найнижчої точки Святої Землі, нижчої за рівень моря, нагадує, як людина «котиться вниз» через невірність і гріхи, буває поранена, обкрадена, самотня й покинута.
| «Є Хтось, Хто ніколи не розчарує, Хто завжди зупиниться, побачить і відчує глибоке зворушення милосердя до мене. Він не просто бере мої гріхи на Себе, Він бере мене на Свої руки». |
Заїзд, куди самарянин приносить пораненого, у грецькому оригіналі означає місце, де приймають усіх. Це, за словами проповідника, образ Церкви, в якій для кожного є місце, хоч би яким пораненим і безпорадним він був. Тут Христос у Святих Тайнах виливає на рани олію Свого милосердя і вино очищення. Два динарії, які самарянин дає господареві заїзду, Отці Церкви тлумачили як два «дні»: час Ісуса і час Церкви, а третій день — це Його другий прихід.
| «Хто був на межі життя і смерти, каже: „Я другий раз народився“. Своїми гріхами ми вже не раз були на межі смерти, і ми народжуємося знову і знову, коли дозволяємо Ісусові, милосердному самарянинові, взяти нас на Свої руки і вилити на наші рани бальзам Своєї любови». |
Вийти з храму новими людьми
На завершення владика Богдан закликав вірних дякувати Богові за вже записаний спадок і просити в Літургії через Святого Духа духа милосердної любові та живої віри, щоб вийти з храму відродженими і самим ставати ближніми для поранених братів і сестер.
| «Щоб ми могли пораненим братам і сестрам об’являти красу і ніжність Божої милосердної й життєдайної любови». Владика Богдан Дзюрах |

