«Ми є спадкоємцями вічного життя», — владика Богдан у Мюнхені

16 листопада 2026

У неділю, 15 листопада, апостольський екзарх для українців візантійського обряду в Німеччині та Скандинавії владика Богдан Дзюрах очолив Божественну Літургію в катедральному храмі Покрову Пресвятої Богородиці і св. ап. Андрея Первозванного в Мюнхені. У проповіді архиєрей розважав над недільним Євангелієм від Луки (Лк. 10, 25–37) про розмову Ісуса із законовчителем і притчею про милосердного самарянина та над словами апостола Павла з Послання до ефесян (Еф. 4, 1–6).

«Ми є спадкоємцями вічного життя», — владика Богдан у Мюнхені

Питання людей усіх часів

Єпископ звернув увагу, що запитання законовчителя «Учителю, що маю робити, щоб осягнути вічне життя?» не втратило актуальності. Євангеліє від Луки представляє Ісуса в дорозі до Єрусалима, і на цій дорозі спасіння Він відповідає на запитання, які люди носять у серці в усі часи.

«Господи, розуміємо, що наше життя спливає день за днем і ми наближаємося до останнього подиху нашого земного життя. Що маємо робити, щоб осягнути вічне життя?»

Не заробити, а успадкувати

Проповідник наголосив, що в грецькому оригіналі законовчитель питає не про те, як «осягнути», а як «успадкувати» вічне життя. Спадок не заробляють, його отримують у дар, як син чи донька спадкодавця. Проте спадок можна втратити.

«Ми маємо вже записане царство, тобто вічне Боже життя як спадок. Ми — його спадкоємці. Для нас тепер важливо жити так, щоб цей спадок не втратити».


Законовчитель знав напам’ять Святе Письмо і всі 613 приписів Закону: 365 заборон і 248 наказів, число яких, за тодішніми уявленнями, відповідало кількості кісток у людському тілі, тож Божі накази мали просякнути все буття людини. Він уміло виокремив і найголовнішу заповідь — любов до Бога і ближнього. Однак, як підкреслив владика Богдан, знати Закон і навіть правильно його тлумачити ще недостатньо: Ісус каже «Роби це — і будеш жити».

«Любов дає життя. Там, де нема любови, нема життя — там смерть, вмирання, завмирання. Ми знаємо це і з наших щоденних стосунків із ближніми».

Народитися з любові

Апостольський екзарх наголосив на тому, що людина входить у життя цього світу через народження. Кожен із нас є плодом Божої любові, тому апостол Павло закликає: «Живіть гідно покликання, до якого вас покликано». Тоді владика Богдан пригадав нічну розмову Ісуса з Никодимом про народження згори і слова «Бог так полюбив світ, що Сина Свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, але мав життя вічне».

«Поки людина не відкриє Божої любові, вона не стане до кінця віруючою. А, коли відкриє, тоді почне по-справжньому жити, стане вільною, особливо від страху смерти. Бо знатиме, що в ній уже є вічне життя, і навіть смерть не може позбавити цього спадку того, хто вірує в Сина Божого».

Милосердний самарянин — автопортрет Ісуса

Притчу про милосердного самарянина єпископ назвав автопортретом самого Христа, а пораненого, неназваного на ім’я подорожнього образом кожного з нас. Дорога з Єрусалима до Єрихона, найнижчої точки Святої Землі, нижчої за рівень моря, нагадує, як людина «котиться вниз» через невірність і гріхи, буває поранена, обкрадена, самотня й покинута.


«Є Хтось, Хто ніколи не розчарує, Хто завжди зупиниться, побачить і відчує глибоке зворушення милосердя до мене. Він не просто бере мої гріхи на Себе, Він бере мене на Свої руки».

Заїзд, куди самарянин приносить пораненого, у грецькому оригіналі означає місце, де приймають усіх. Це, за словами проповідника, образ Церкви, в якій для кожного є місце, хоч би яким пораненим і безпорадним він був. Тут Христос у Святих Тайнах виливає на рани олію Свого милосердя і вино очищення. Два динарії, які самарянин дає господареві заїзду, Отці Церкви тлумачили як два «дні»: час Ісуса і час Церкви, а третій день — це Його другий прихід.

«Хто був на межі життя і смерти, каже: „Я другий раз народився“. Своїми гріхами ми вже не раз були на межі смерти, і ми народжуємося знову і знову, коли дозволяємо Ісусові, милосердному самарянинові, взяти нас на Свої руки і вилити на наші рани бальзам Своєї любови».

Вийти з храму новими людьми

На завершення владика Богдан закликав вірних дякувати Богові за вже записаний спадок і просити в Літургії через Святого Духа духа милосердної любові та живої віри, щоб вийти з храму відродженими і самим ставати ближніми для поранених братів і сестер.

«Щоб ми могли пораненим братам і сестрам об’являти красу і ніжність Божої милосердної й життєдайної любови».
Владика Богдан Дзюрах

Дивіться також