Апостольський екзархат для українців візантійського обряду в Німеччині та Скандинавії
«Ми не зазіхаємо на чуже і не віддамо свого, хіба що будемо жертвувати комусь з любові», — владика Богдан у Ландсхуті
21 листопада 2023
19 листопада 2023 року Преосвященний владика Богдан, апостольський екзарх для українців візантійського обряду у Німеччині та Скандинавії, звершив душпастирський візит до української громади у Ландсхуті.
«В час війни російських окупантів з Україною знову у цьому храмі є присутніми українці. Ви напевне звернули увагу, що при вході до цього храму є табличка, на якій читаємо те, що тут у період 1946–1949 років молилися українці. Цей храм чув український спів, підлога цього храму приймала в себе українські сльози, звідси молитви наших предків про визволення Батьківщини, про порятунок українського народу підносилися до неба», — звернувся до присутніх у храмі єпископ, пригадуючи час і обставини за яких у цьому місті створилась українська парафіяльна спільнота.
А відтак проповідник провів аналогію минулих історичних військових подій з війною в Україні сьогодні. «І так як тоді, так і тепер ми впевнені, що наші молитви будуть вислухані, бо ми є Божим людом, народом, який прагне жити у свободі, гідності, правді та любові. Ми не зазіхаємо на чуже і не віддамо свого. Хіба що будемо жертвувати комусь своє з любові. Так як ми жертвуємо зерно, годуючи світ українськими дарами, отриманими від Господа. Ми готові ділитися, але ми будемо захищати свою свободу, свою гідність, своїх дітей, свою землю», — сказав апостольський екзарх.
Євангеліє — підручник життя
«Сьогодні ми тут є зібрані, щоб укріпити себе у вірі та утвердитись у своєму християнстві. Щоб стати людиною потрібно багато праці, зусиль і молитви. І, щоб бути християнином, ним потрібно ставати щодня. Школою християнства є Церква, до якої ви сьогодні прийшли як добрі Божі діти, як вірні Христові учні. І ви слухаєте науку не мою, а науку того, хто мене послав до вас — науку Христову, науку Божу. А підручником життя є Святе Євангеліє, яке щойно було покладене на святому престолі. І те Боже Слово показує нам перспективу та ціль нашого життя — наше покликання» — сказав владика Богдан, акцентуючи на постійному розвитку християнина, ставлячи за приклад вчинок самарянина з недільного Євангеліє (Лк. 8, 41–56).
«Законник з нинішнього євангельського тексту знав, що його покликанням не є бути тут на землі вічно, але, що він покликаний до вічного життя в небі. Він хотів знати, яка дорога веде до вічного життя. Ця дорога має одне ім’я — любов. Там, де є любов, там є Бог. А Бог — це є джерело вічного життя. І коли ми живемо з Богом, ми є на добрій дорозі. А переступивши поріг вічності, прийдемо не до темної могили, але до вічного життя», — сказав архиєрей.
«Нас спасає віра чинна любов’ю»
«Любов не є проминаючим, коротко тривалим почуттям, але це є свідомий вибір життя з Богом — джерелом життя. Якщо ми віддаляємося від Бога, ми себе прирікаємо на смерть. Наше життя нерідко називають пустинею. А в пустелі всі потребують оази, потребують джерела води живої, яким у нашому житті є Господь. Коли ми є близько Бога, ми є близько до життя — ми живемо», — наголосив проповідник.
«Також Ісус говорить про близькість до ближнього. Наша близькість до Бога виявляється у тому наскільки ми є близько з нашими братими і сестрами. Хтось може бути близько Бога у храмі, але бути далеко від своїх ближніх, що говорить про те, що така людина є мертвою дитиною Божою. Бо тоді віра не є живою, не є діяльною в любові. Каже святий апостол Павло: „Нас спасає віра чинна любов’ю“. Не віра, яка проявляється в зовнішніх обрядах, в гарних церковних церемоніях, в розкішних ризах священнослужителів є живою, але та, яка проявляється у тому наскільки ми є близькі до потребуючої людини. Таких людей Господь нам дарує на життєвій дорозі, починаючи від найрідніших. Ми один одного потребуємо: дружина потребує чоловіка, чоловік потребує дружину, діти потребують батьків, сусіди потребують сусідів. Любов — це бажати бути близько до Бога і до другої людини, особливо до тих, хто є у потребі», — мовив апостольський екзарх.
Любов має свою ціну
«Прикладом цього є нинішній самарянин. Він конкретно показує як іти до вічного життя. Він ішов по дорозі, мав свій план, мав гроші в гаманці, а Господь змінив його шлях в дорогу до вічного життя. Яким чином? Спершу, поставивши на його шляху потребуючу людину — побитого і стікаючого кров’ю чоловіка. Але повз тієї особи щойно проходили інші люди: священник і левіт побачили та пішли далі. Самарянин зупинився. Він побачив людину і тут сталося щось надзвичайне. Господь перемінив його серце, воно стало співчутливим на вид людської біди. Ми часто бачимо людей у потребі, ми чуємо про них, але як ми реагуємо? Йдемо іншим безтурботним шляхом, де немає місця любові? Першим кроком до вічного життя є не відвертатися від потребуючої людини без упередження і без осуду», — сказав владика Богдан.
«Самарянин, бачачи людську біду, робить крок назустріч. Все, що мало кріпити самарянина, він виливає на рани того чоловіка, щоб його скріпити. Неначе, дослівно, свою силу передає другій людині. Не піклуючись про своє життя, він ставить другу людину в центрі своєї уваги. Ми дуже схильні до егоїзму, навіть, роблячи добрі діла, ставимо себе в центрі уваги, очікуючи визнання, вдячності, або ще гірше — матеріальної вигоди. Це була би спотворена любов, якщо б ми хотіли нажитися на людській біді. Це є жахливим і неприйнятним для справді віруючої людини. Любов ставить в центрі своєї уваги іншу людину, любой робить добро й обов’язково чогось коштує. Якщо ми хочемо з любові скористати це не є любов — це інтерес, це бізнес. І батьки дуже добре знають ціну любові, турбуючись про своїх дітей. Самарянин нас вчить того, що любов має свою ціну. Він сам доглядає цю людину, а потім не лишає напризволяще, а готовий компенсувати усі видатки на подальше піклування за тим чоловіком у готелі», — сказав єпископ, роздумуючи над вчинкком доброго самарянина.
Ми покликані бути милосердними самарянами
«Ісус каже в Євангелії іти й робити так само. Господь говорить ці слова до кожного, щоб бути близько Нього і творити добро. Роздумаймо сьогодні над тим прикладом доброго і милосердного самарянина, і над тим скількох самарян ми стрічали у своєму житті. Наш народ тими місяцями зустрів багато милосердних самарян. Дякуймо Богові за них, і за те, що ті люди не є до нас байдужими, що світ нам співчуває і підтримує нас. Минулого року 74 відсотки німців сказали: „Ми готові терпіти холод, але, щоб українці вистояли“. Ця постава милосердного самарянина має всенародні і національні ознаки. Ми покликані бути милосердними самарянами одні для одних. Нехай Господь у цій поставі нас благословить, нехай нам допоможе бути добрими Христовими учнями, справжніми християнами — милосердними самарянами», — сказав на завершення своєї проповіді архиєрей.
