«Від нашої чуйності залежить спасіння багатьох», — владика Богдан до священників

5 листопада 2026

5 листопада, на четвертий день формаційного курсу для духовенства Апостольського екзархату, владика Богдан (Дзюрах) виголосив проповідь під час Божественної Літургії. Роздумуючи над уривком з Першого послання святого апостола Павла до Солунян (1 Сол. 5, 1-8), він говорив про духовну чуйність пастиря, небезпеку фальшивого спокою та відповідальність священника за спасіння довірених йому людей.

«Від нашої чуйності залежить спасіння багатьох», — владика Богдан до священників

«Не спімо, але чуваймо»

Апостол Павло пише, що День Господній прийде, «як злодій уночі»: коли люди говоритимуть «мир і безпечність», тоді зненацька прийде на них погибель. Але віруючі мають не спати, а чувати і бути тверезими. Апостол, пояснив архиєрей, бажав своїм духовним дітям у Солуні, щоб вони були чуйними й не пропустили моменту, коли до них навідається спасіння. День Господній — це день, коли Божа любов, правда і життя остаточно переможуть людську тлінність, гріховність та обмеженість і переобразять людську природу, допустивши її до участі в Божому житті.

Сторож Христового стада

Для пастирів це Слово має особливу вагу. Священники покликані не лише як християни дбати про власне спасіння: від їхньої чуйності залежить і спасіння багатьох духовних дітей. Єпископ пригадав, що святий Клемент Марія Гофбауер порівнював місію священника зі сторожовим псом, що допомагає пастирю стерегти стадо. Якщо він не подасть сигналу, вівці не відчують небезпеки.

Щоб бути такими сторожами, пастирі самі мають чути голос, що кличе до чуйності, — голос Божий, який промовляє в серці, і голос добре сформованої священичої совісті.

Фальшивий спокій

Апостольський екзарх нагадав, що брати-священники, єпископи і всі краяни на рідній землі живуть у постійній небезпеці смерті, тоді як на Заході часто здається, що тут безпечно. Але в духовному житті, наголосив він, слова «мир і безпечність», «заспокойся», «не переймайся» нашіптує лукавий.


Посилаючись на правила святого Ігнатія Лойоли про розрізнення духів, єпископ описав, як це виглядає в житті священника: після реколекцій зроблено добрі постанови, але бракує часу на молитву, щоденне читання Святого Письма здається затяжким. Раз пропустив, удруге забув, а втретє вже важко повернутися до постанов.

«Ми собі не можемо дати спокою. Лукавий дає спокій фальшивий і обманливий, який може виявитися дуже небезпечним для нас, але не тільки для нас».
Владика Богдан (Дзюрах)

Бог милосердний і прощає провини, тож священник може сповідатися у своїй занедбаності й покаятися. Проте совість, за словами архиєрея, має запитувати: що буде з тими людьми, які через цю занедбаність уже ніколи не знайдуть дороги до Бога?

Біль Гетсиманії

Владика Богдан пригадав, як колись, проводячи реколекції, узяв за основу послання Митрополита Андрея Шептицького до священнослужителів про гідність і обов’язки священства. Митрополит писав, що Господь не обіцяв священникам розкоші, а обіцяв труд і спасіння. Тож не треба журитися, що чогось забракне: Господь не забере в робітника необхідного, якщо той передусім шукає Божого Царства.

Найбільше ж проповідника вразили роздуми Митрополита над молитвою Ісуса в Гетсиманському саду, коли Його піт був кровавим. Митрополит Андрей пояснював, що Христос страждав так не зі страху перед власними муками, а від свідомості, що попри Його жертву багато людей піде на погибель. Цей біль був настільки нестерпним, що вийшла з Його тіла кров. Для владики Богдана ці слова стали голосом, який постійно кличе його чувати над собою і бути образом Доброго Пастиря.

«З ким я буду вмирати»

На завершення єпископ навів слова одного віруючого чоловіка, якими часто ділиться з іншими:

«Я не журюся про те, де я буду вмирати. Я не журюся про те, як я буду вмирати. Я не журюся про те, коли я буду вмирати. Я журюся про те, з ким я буду вмирати».

Архиєрей побажав, щоб усі відходили з цього світу в присутності Ісуса і спочили в Його милосердних обіймах.

Дивіться також