Апостольський екзархат для українців візантійського обряду в Німеччині та Скандинавії
#НазустрічВоскресінню 23. Не забуваймо про наших полонених!
9 лютого 2026
У своєму черговому роздумі з серії # НазустрічВоскресінню владика Богдан представив болісне зіткнення Євангелія з реальністю війни. Слова Христа про відвідини в’язнів і милосердя до стражденних тут звучать як виклик сумлінню сучасного світу, в якому навіть служителі Церкви позбавлені можливості виконати найпростіші євангельські діла. А через особисте свідчення Апостольського Нунція єпископ показує драму «двох світів» — Божого задуму і людської жорстокості — та перетворює абстрактний заклик любові на конкретну молитву за полонених і відповідальність кожного з нас не забувати про них на дорозі назустріч Воскресінню.
«Тоді цар скаже тим, що праворуч нього: Прийдіть, благословенні Отця мого, візьміть у спадщину Царство, що було приготоване вам від створення світу. Бо я голодував, і ви дали мені їсти; мав спрагу, і ви мене напоїли; чужинцем був, і ви мене прийняли; нагий, і ви мене одягли; хворий, і ви навідались до мене; у тюрмі був, і ви прийшли до мене». (Мт. 25, 34–36).
Свого часу Апостольський Нунцій в Україні архиєпископ Вісвальдас Кульбокас розчулив до сліз, а водночас спонукав мене зробити наші тижневі роздуми над Євангелієм м’ясопусної неділі дещо іншими, ніж звичайно.
Я на Літургії стояв поруч з ним у київському патріяршому соборі. І ось підчас читання цього Євангелія владика Вісвальдас повернувся до мене і тихим голосом сказав: «А нам навіть не дозволено відвідати наших полонених отців Івана і Богдана!». Мене вразила ця його спонтанна реакція на наш біль і я пообіцяв обов’язково розказати це отцям після їхнього визволення, — як дуже переживав за них представник Папи в Україні.
Відтак вже перед усією Церквою Нунцій наприкінці Літургії звернувся до присутніх спонтанними роздумами, кажучи: «Ваше Блаженство, коли Ви сьогодні говорили проповідь про Євангеліє, я думав, що Євангеліє існує в одному світі, який створив Господь. Бо там написано в Євангелії: „… бо я голодував, і ви дали мені їсти, був спраглий і ви напоїли мене, був у тюрмі і ви навідались до мене…“. У березні в Маріуполі люди не мали ні води, ні хліба; ні Ви, ні я, ні з допомогою Папи Франциска ми не могли привезти цим людям воду; наші священники і наші сестри везуть хліб в Харківській області тепер і потрапляють під обстріли; наші священники в Бердянську знаходяться у в’язниці вже — я порахував — 96 днів і ми не можемо їх навідати. Тому існують два світи: в одному світі ми можемо виконати це Євангеліє, і існує цей світ, в якому ми не маємо можливості виконувати це Євангеліє. Тому наша молитва: Господи, поверни нас у Твій світ, який Ти створив!» і відтак Владика Кульбокас, представник не тільки Папи, але і дружнього нам литовського народу, повернувся до тексту свого підготовленого слова.
Дякую Вам, Владико, за вболівання про долю українського народу!
У міжчасі отців Івана Левицького та Богдана Гелету вдалося визволити з чужинецького полону. Кожного разу, коли трапляється така новина про визволення наших співвітчизників, для всіх нас це — справжнє свято. І ми надалі продовжуємо з вірою у серці молитися за визволення усіх наших братів і сестер, які ще перебувають у російському полоні, у страшному світі неволі і безправ’я не колишньої, на жаль, але надалі сучасної нам «тюрми народів»!
«… усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших — ви мені зробили» (Мт. 25, 40).
