Апостольський екзархат для українців візантійського обряду в Німеччині та Скандинавії
#НазустрічВоскресінню 61
18 березня 2026
У часі Великого посту Церква особливо нагадує нам про те, що є серцем християнського життя. Серед багатьох прохань покаянної молитви св. Єфрема Сиріна вирізняється одне — про дар любові. Це не просто ще одна чеснота поруч з іншими, а вершина, до якої прямує людина, що шукає Бога.
Просячи «духа любови», ми насправді відкриваємо своє серце на найбільший Божий дар — Його живу присутність у нас. Адже саме любов є тим знаком, за яким пізнається справжнє духовне життя, і тим світлом, що веде людину назустріч Воскресінню. Про це роздумує сьогодні владика Богдан у своїй рубриці #НазустрічВоскресінню.
«Господи і Владико життя мого! Духа любови даруй мені, слузі Твоєму!»
Любов — вершина всіх чеснот
Просити Господа про «духа любови» означає просити про самого Святого Духа, бо Він є Духом любови, Він є самою Любов’ю, будучи однією з трьох Осіб Пресвятої Тройці. «Бог є любов, — свідчить святий Йоан Богослов, і снує з цього практичний висновок для християнського життя: — і хто перебуває в любові, той перебуває в Бозі, і Бог перебуває в ньому» (1 Йо. 4, 16). Хто має любов у собі, той має Бога, перебуває у Бозі, а тому стає здатним жити і діяти по-Божому.
Саме за наявністю любові пізнаємо присутність Божого Духа в серці віруючої людини. Невипадково любов перераховується на першому місці серед плодів Святого Духа: «А плід Духа: любов, радість, мир, довготерпіння, лагідність, доброта, вірність, тихість, здержливість…» (Гал. 5, 22–23). З любові, немов з криниці, випливають усі інші чесноти християнського життя. Коли в серці панує дух любові, воно є сповнене миру, надії, радості, спокою. Коли в сім’ї панує дух любові, там вміють слухати одне одного, уступати, терпіти і служити, а діти отримують найкращий приклад християнського життя від своїх батьків. В присутності людини, повної любови, нам легко і приємно бути.
Властиво любов — це вершина і квінтесенція усіх чеснот. У цьому сенсі св. Августин казав: «Люби і роби що хочеш!». Очевидно, цю фразу не можна розділяти чи трактувати половинчасто — як заклик до сваволі. Перша частина — «люби!» — є неначе ключемо до розуміння другої частини — «роби, що хочеш». Любов підкаже, що маєш робити, скерує на правильну дорогу.
Можна сказати, що любов є мірилом усіх людських дій, визначаючи правильний напрямок усього життя людини. Хто любить, вміє приймати правильні рішення, а його слова і дії служать збудуванню, росту, розвитку життю. У цьому значенні св. Павло висловлює своє палке бажання християнам Коринту: «Нехай усе у вас діється в любові» (1 Кор. 16, 14).
Часом дехто серед християн, щоб виправдати свою роздратованість і імпульсивність, а часом навіть агресивність у словах і діях, наводять приклад вигнання Ісусом торговців з храму (пор. Йо. 2, 14–16; Мт. 21, 12–13; Мр. 11, 15–17): мовляв, Ісус теж, коли побачив у храмі надужиття і невідповідну поведінку, взяв у руки бич і з повною рішучістю почав наводити порядок. На це я, як правило, відповідаю: «Ти спершу осягни таку любов, яку мав у собі Ісус, а потім будеш вимахувати бичом навколо себе».
Справді, як далеко нам ще до любові Божої, яка була в Христі Ісусі! То ж треба нам просити ревно і витривало, з довірою і смиренням: «Господи, духа любови даруй мені!».
