Апостольський екзархат для українців візантійського обряду в Німеччині та Скандинавії
«Господь є щедрим і нас обдаровує», — владика Богдан до сестер служебниць у Римі
18 вересня 2023
17 червня 2023 року апостольський екзарх для українців візантійського обряду у Німеччині та Скандинавії владика Богдан очолив Божественну Літургію у каплиці Генерального дому сестер Служебниць Непорочної Діви Марії у Римі. Цього дня владика Богдан також вітав Генеральну Настоятельку с. Софію Лебедович з нагоди свята її небесної покровительки. А відтак архиєрей, звертаючись до монахинь, у своїй проповіді розважав над словами з недільного Євангеліє (Мт. 22, 35–46), якими господар з притчі, яку оповів Ісус, звертався до своїх слуг.
«Христос звертається до тих, кому Він доручив свій талант, своє майно, свої скарби, словом: „Слуго добрий і вірний“. Ці три слова є нам до призадуми, щоб торкнути наше серце і просвітити наш розум», — розпочав свою проповідь єпископ.
Прикмети доброго слуги: довіра, послух, праця і вірність
Господь говорить до кожного з нас: «Слуго». Але в цьому зверненні немає нашого приниження, а радше є вияв великої довіри, бо Він нас не експлуатує для своєї користі, не відбирає від нас те, що ми маємо, але Він інвестує в нас і обдаровує. Та зауважте, що Він не забирає від слуг ті таланти, які вони придбали, але додає їм ще. Господь є щедрим Богом і нас обдаровує. Він очікує від нас, щоб ми були добрими слугами. А добрий слуга є близько до свого господаря, довіряє йому і любить його. Бо третій слуга не довіряв своєму господареві. Він мав хибний образ свого господаря і керувався страхом, немаючи довіри, вже не кажучи про вдячність, радість та ентузіазм.
Двоє перших слуг прийняли Божі дари з радістю, довірою та вдячністю. Здається, що той третій, коли закопав талант, він закопав також своє відношення до господаря і неначе забув його. Почав жити так наче господаря не існувало. Багато людей так живуть сьогодні. Маючи дари від Бога, маючи таланти, живуть так наче би Бога не існувало — закопали і не згадують про Нього. Бо припускаю, що двоє перших слуг постійно думали про господаря. Коли вони орудували тими дарами, вони постійно мали його перед очима: його довіру, його щедрість, його любов, його зичливість до них. І це їх надихало.
І ця друга прикмета, окрім довіри до господаря, це є послух і праця. Ми не є панами, ми не є владиками ані нашого життя, ані того всього, що ми маємо. Все, що Бог нам дав, є для того, щоб ми тим орудували для добра, для примноження талантів, для утвердження і поширення Божого Царства. Сказано про перших, що вони негайно взявши ті таланти почали працювати, почали орудувати ними, почали ними служити. Працюючи, талант не буде змарнований. Талант наших дарів, наших засобів, талант наших інтелектуальних і духовних здібностей, але також наші слабкості й немочі, навіть парадоксальним чином і наш гріх може стати талантом. Коли ми будемо переживати ті всі події з Богом і у світлі благодаті Божої любові, вони можуть стати великим ресурсом, який буде примножувати Божу благодать у нашому житті і довкола нас. Пригадуємо собі заповіт Блаженнішого Любомира: «Моліться і працюйте». В тих словах чуємо відгомін монашої традиції. Це наше завдання — молитися і працювати. Коли ми молимося і працюємо, то ми не закопуємо талант нашого покликання, яке Господь нам дарував як вияв найбільшої любові та довіри.
Третя постава доброго слуги — це вірність. Багато хто приймає Божий дар з ентузіазмом, з радістю, багато хто важко працює, але щось стається в дорозі і вони сходять з неї. Це напевно є великий біль для Господа. Вірність є тою прикметою, якою має відзначатися кожен Христовий учень.
Пригадую відомі слова Матері Терези: «Ісус мене послав не щоб я була успішною, але щоб я була вірною».
Багато святих пережили великі поразки. Пригадую собі нашого святого Клименітя Марію Говбавера, життя якого було безнастанною поразкою, але також це була безнастанна, наполеглива і витривала праця з довірою до Господа. Він двадцять разів старався заснувати спільноти редемптористів у різних країнах світу. Але після першого успіху він всюди зазнавав невдачі. Найбільшим його видимим здобутком була велика спільнота у Варшаві. Але хтось доніс Наполеонові, що редемптористи не є лояльними до його влади і він заборонив редемптористів. Вони мусять втікати. Він шукає притулок у Відні, але там йому забороняють проповідувати. Це його не зупиняє і він потаємно збирає молодь та помирає у відчутті цілковитої поразки. Але повністю відданий у руки Божі. Наступного дня після його смерті стається дивна переміна — влада Відня дозволяє редемптористам вільно проповідувати, дає їм церкву і там де він зросив своєю жертвою, своїми сльозами ті місця, в яких він засновував громади, починається розквіт монашого життя, відродження редемптористів.
Просімо у Господа цих чеснот, якими має відзначатися кожен слуга Христовий. А Мати Божа і наші святі та блаженні, які є прикладом для нас такої постави, нехай будуть нашими заступниками, нехай провадять нас тією дорогою, щоб тоді, коли ми з ними зустрінемося на порозі вічності, почули з уст нашого Господа ті самі слова: «Слуго добрий і вірний, ти був вірним у малому, поставлю тебе над великим. Увійди в радість Господа твого». Амінь!
† Богдан,
апостольський екзарх для українців візантійського обряду у Німеччині та Скандинавії
