Вітальне слово голови Комісії з соціального душпастирства Його Преосвященства Владики Богдана Дзюраха на відкритті зустрічі Секції «Соціальні питання» на тему «Економіка, соціальна справедливість і солідарність між народами»

Ваші Преосвященства, дорогі співбрати у священичому служінні, високопреподобна сестро Алессандра Смеріллі, Префекте Дикастерії сприяння цілісному людському розвитку, достойні доповідачі, представники Єпископських Конференцій Європи, дорогі брати і сестри!

Для мене є великою радістю вітати всіх вас з нагоди цієї зустрічі Секції «Соціальні питання» нашої Комісії з соціального душпастирства, присвяченої темі: «Економіка, соціальна справедливість і солідарність між народами».

Насамперед хочу висловити мою щиру вдячність Його Преосвященству Владиці Яношу Секею, відповідальному за цю Секцію, а також Секретареві Комісії, Монсеньйорові Луїсу Окуліку, і всім нашим співробітникам Секретаріату CCEE під проводом Монсеньйора Антоніо Амміраті, за їхню працю задля підготовки і проведення цієї зустрічі. Щиро дякую нашим доповідачам, які поділяться з нами своїми знаннями та досвідом. Дякую представникам Єпископських Конференцій Європи за те, що прибули до Рима, але передусім дякую вам за ваше щоденне служіння, спрямоване на те, щоб соціальне вчення Католицької Церкви дедалі більше ставало євангельською закваскою душпастирської діяльності ваших помісних Церков і життя європейських народів.

Ми зустрічаємося в час, коли Європа переживає період глибоких трансформацій, напружень і конфліктів, стикаючись із вирішальними та тісно взаємопов’язаними викликами, такими як зростаюча нерівність, майбутнє праці, міграція, соціальний захист, енергетична безпека, екологічний перехід, стрімкі технологічні зміни та, ширше, майбутнє європейської моделі розвитку.

До цих викликів додається дедалі більша фрагментація політичного та соціального середовища. Ми із занепокоєнням спостерігаємо поширення популізму та радикальних політичних рухів, які в різних європейських країнах набувають дедалі більшої ваги в суспільних дебатах і демократичному житті. У деяких випадках знову з’являються мова, сприйняття ідентичності та логіка протистояння, які ми хотіли б назавжди залишити у пам’яті про минуле Європи. На жаль, часом і в наших церковних спільнотах ця фрагментація завдає ран між братами та сприяє поширенню ворожої мови, ускладнюючи нашу місію бути достовірними свідками воскреслого Христа у світі.

Однак над усіма цими викликами та питаннями сьогодні постає одна фундаментальна справа: мир.

Війна, яку Україна переживає вже дванадцять років, приголомшує нас і ставить перед усіма нами серйозні запитання. Ця війна насамперед має людське обличчя. Це – обличчя вбитих, поранених, покалічених і катованих людей; розірваних сімей; людей похилого віку, які залишилися самотніми; мільйонів людей, змушених залишити свої домівки; українських дітей, позбавлених свого дитинства, відірваних від своїх родин і підданих стиранню їхньої культурної та національної ідентичності в таборах так званого «перевиховання» в Росії. Це також обличчя травми, яку цілі покоління українців нестимуть у своїх серцях навіть тоді, коли бомбардування припиняться.

Однак війна руйнує не лише людські життя. Вона також робить народи біднішими, руйнує будинки, школи, лікарні, підприємства, енергетичну та транспортну інфраструктуру; руйнує людські та соціальні зв’язки; перериває освітні та професійні шляхи. Своїми економічними наслідками та впливом на повсякденне життя мільйонів європейців сучасна війна виходить далеко за межі України. Тому вона вимагає спільних і солідарних підходів з боку всієї європейської спільноти та на всіх рівнях.

Сімдесят шість років тому Роберт Шуман розпочав свою знамениту Декларацію від 9 травня 1950 року словами, які сьогодні набувають особливої пророчої сили: «Мир у світі не може бути збережений без творчих зусиль, пропорційних небезпекам, які йому загрожують. Внесок організованої та живої Європи в цивілізацію є необхідним для підтримання мирних відносин».

Ці слова повертають нас до глибокої інтуїції Отців-засновників Європейського Союзу. Вони не уявляли собі європейську інтеграцію винятково в економічних чи ринкових категоріях. Їхнє бачення було набагато вищим: як створити умови, за яких європейські народи після двох світових воєн могли б разом будувати примирену та безпечну Європу, засновану на повазі до прав людини і демократії, на солідарності та співпраці, на свободі та рівності.

У цьому баченні економіка не була і не могла вважатися самоціллю. Вона мала стати знаряддям служіння миру, єдності та братерству між народами.

Руйнування миропорядку в Європі, розпочате російським політичним керівництвом на початку цього тисячоліття і кульмінацією якого стало 24 лютого 2022 року повномасштабне російське вторгнення в Україну, поставило під сумнів не лише фундаментальні принципи міжнародного права та європейської цивілізації, але й спричинило глибоке викривлення самої природи економіки: із засобу, покликаного служити розвитку людини і суспільства, вона дедалі більше ризикує перетворитися на інструмент служіння військовій машині — технологічно вишуканій та підтримуваній величезними фінансовими потоками, спрямованими на переозброєння, яка сіє страждання і руйнування на нашому континенті.

З іншого боку, відповідно до принципу законної самооборони, визнаного також соціальним вченням Церкви, жертва агресії разом із країнами, які її підтримують, змушена вдаватися до належних і пропорційних засобів для захисту своєї свободи, свого суверенітету та життя невинних громадян, які зазнають нападів. І в цьому сенсі ми можемо згадати вислів Роберта Шумана про «творчі зусилля, пропорційні небезпекам, які загрожують миру».

Таким чином, однак, виникає драматична ситуація, у якій народи та держави знову втягуються у спіраль переозброєння, з економічними, соціальними, політичними та людськими наслідками, які важко передбачити.

Тому нас не дивують сильні слова, виголошені Святішим Отцем Левом XIV під час його недавньої зустрічі зі спільнотою Римського університету La Sapienza — слова, які заслуговують на особливу увагу: «Протягом останнього року зростання військових видатків у світі, а особливо в Європі, було величезним: не називаймо “обороною” переозброєння, яке посилює напруження та небезпеку, виснажує інвестиції в освіту та охорону здоров’я, підриває довіру до дипломатії, збагачує еліти, яким зовсім не йдеться про спільне благо». І Папа додав, говорячи про сучасні війни: «Те, що відбувається в Україні, у Газі та на палестинських територіях, у Лівані, в Ірані, описує нелюдську еволюцію взаємозв’язку між війною та новими технологіями у спіралі знищення. Нехай навчання, дослідження та інвестиції рухаються у протилежному напрямку: нехай вони стануть радикальним “так” життю! Так — невинному життю, так — молодому життю, так — життю народів, які прагнуть миру та справедливості!»

Як християни і католики, навіть тоді, коли самі зазнаємо випробувань та агресії, ми хочемо бути цим «Так», яке випливає з євангельського послання і яке Церква продовжує нести через своє соціальне вчення; «Так», яке сьогодні має пророчим голосом звучати рівно ж у сфері економіки та у відносинах між народами, націями і державами.

Адже ми не є чужими на цій землі та на цьому континентові. Європа є Спільним домом для народів і націй, які на цій землі, дарованій нам Богом і довіреній нашій відповідальності, становлять одну родину – людську, християнську та європейську. Саме віра дозволяє нам дивитися на нашу європейську дійсність у світлі тієї перспективи та біблійно-богословського бачення людини і людського суспільства, які мають знаходити своє відлуння та конкретне втілення у світі політики, праці та суспільного життя, а також у наших соціальних відносинах, наслідуючи Отців Європи.

Роберт Шуман нагадує про спільну та конкретну відповідальність у розбудові об’єднаної Європи, додаючи у згаданій вище Декларації: «Європу не можна створити раз назавжди, і не можна побудувати її всю разом; вона постане через конкретні досягнення, які передовсім творитимуть фактичну солідарність».

Папа Лев XIV, своєю чергою, розвиває цю думку про «фактичну солідарність», про яку говорив Роберт Шуман, допомагаючи нам краще зрозуміти глибший і автентичніший сенс людської солідарності, коли пише у Magnifica Humanitas: «У багатьох сферах ми вже відчуваємо своєрідну “фактичну солідарність”: наші життя переплетені, глобальні економіка та комунікації спричиняють те, що події в одному місці породжують наслідки далеко від нього, а цифрові мережі в реальному часі поєднують людей і спільноти з усіх куточків світу. Однак ця мережа відносин ще не є солідарністю у повному сенсі, якщо вона не стає свідомим вибором. Віра запрошує нас прочитати цю дійсність як покликання: ми не просто є близькими один одному, але доручені один одному, щоб кожен, наскільки може, дбав про життя та рани свого брата і сестри. Солідарність народжується саме тоді, коли ми вирішуємо не залишатися байдужими перед обличчям того, що відбувається з нашим ближнім, і перетворюємо неминучі зв’язки — економічні, культурні, технологічні — на шляхи взаємного обміну, співпраці та турботи, навчаючись “мислити й діяти в категоріях спільноти”» (п. 74).

Дорогі брати і сестри!

Європа не є завершеним ділом. Вона є радше завданням, у здійсненні якого Церква покликана відігравати важливу та незамінну роль. У кожну епоху Церква покликана бути пророчим голосом для людей і народів. Не політичним голосом, який нав’язує конкретні економічні рішення, але голосом, який повертає в центр уваги та суспільних дебатів те, без чого жодна економічна модель не може бути по-справжньому людяною: гідність людини, спільне благо, солідарність, справедливість, мир і відповідальність перед майбутніми поколіннями.

Наше завдання полягає не лише в тому, щоб аналізувати кризи. Воно також полягає в тому, щоб допомогти Європі знову віднайти горизонт надії.

Тож нехай ця наша зустріч стане простором компетентної дискусії та чесного аналізу, але водночас буде спроможною сформулювати послання надії, представляючи соціальне вчення Церкви як компас для європейських суспільств, які шукають шлях до справедливішої економіки, більшої солідарності та справжнього миру.

Нехай Господь благословить нашу працю, наші народи і, особливо, тих, хто сьогодні страждає через війну та будь-які форми несправедливості. Нехай Він дарує Україні справедливий і тривалий мир, а Європі — відвагу будувати майбутнє, в якому економіка служить людині, справедливість захищає найслабших, а солідарність єднає народи.

Дякую.

Дивіться також

25 вересня У Римі відбулась європейська зустріч з питань економіки, соціальної справедливості та солідарності між народами 24 вересня «Християнська відповідь на соціальні виклики починається з переміни серця» — владика Богдан до учасників європейської зустрічі з питань економіки, соціальної справедливості та солідарності 22 вересня Владика Богдан привітав кардинала Райнхарда Маркса з 30-річчям єпископського служіння