Апостольський екзархат для українців візантійського обряду в Німеччині та Скандинавії
«Господь нас кличе», — владика Богдан до священників
2 листопада 2026
З 2 до 6 листопада 2026 року священники та диякони Апостольського екзархату для українців візантійського обряду в Німеччині та Скандинавії збираються на формаційному курсі. Цьогорічна тема — «Христос посеред нас»: документ Блаженнішого Святослава, Глави Української Греко-Католицької Церкви, з богословськими та практичними настановами щодо звершення богослужінь. Курс відкрив вступним словом Апостольський екзарх владика Богдан (Дзюрах).
Покликання, яке звучить щодня
Звертаючись до священників і дияконів, владика Богдан назвав ці дні нагодою духовно відновитися та «викопати ще глибше основи» священничого служіння і життя, щоб будувати будівлю священничої святості на Божому Слові, яке сотворило світ, покликало людину до буття і кожного з присутніх до святого служіння.
| «Господь нас кличе надалі щоденно. Ми маємо вчитися щоденно чути Божий поклик, який кличе нас словом любові, словом довіри і кличе нас до єднання з Ісусом». Владика Богдан (Дзюрах) |
«Другий Христос» — щоб служити
Нагадавши, що традиційне богослов’я називало священника alter Christus — «другим Христом», і що люди справді так сприймають своїх пастирів, єпископ наголосив: це не привід для вивищення, а заклик до смирення. На Тайній вечері Ісус, умивши ноги учням, сказав, що й вони повинні вмивати ноги один одному.
| «Це не дає нам підстави виноситися понад людей чи дивитися на людей зверхньо. Навпаки, наше покликання — схилитися перед людьми і їм служити, так як робив наш Господь. Якби була якась інша постава, вона була б не християнська». |
«Пливи на глибину!»
Апостольський екзарх закликав священників чути голос Божественного Вчителя, який кличе «пливти на глибину», адже поверховість і мілке духовне життя не приносять радості ні самим пастирям, ні користі Церкві. Якщо фундаментом священничої святості є Боже Слово покликання, то її стінами, за словами архиєрея, є ревне виконання обов’язків. Саме цього навчає Другий Ватиканський Собор у декреті про служіння і життя священників: священник осягає властиву йому святість через ревне виконання свого служіння. Тож служіння — це водночас і місце освячення.
П’ять років разом — з народом там, де він є
Владика Богдан пригадав, що вперше священники екзархату зустрілися наживо на формаційних курсах саме тут, п’ять років тому. Відтоді багато змінилося: духовенства стало більше, отці набули досвіду душпастирства в часі війни, разом «багато перемолили і, можливо, переплакали». Сьогодні вони стоять перед лицем Господнім як Церква, що живе, розвивається і готова надалі служити своєму народові.
| «Не наше завдання казати людям в Україні „виїжджайте“ чи казати людям на поселеннях „вертайтеся“. Ми є зі своїм народом там, де він є, розділяючи з ним його болі, страждання, але також надії і сподівання». |
Єпископ побажав учасникам не лише духовно відновитися, а й укріпити братні стосунки, бо, як він зауважив, священникам бракує спілкування і простого буття разом. Архиєрей закликав приносити на кожну молитву журбу, тривогу та надії українського народу та передусім надію на справедливий і тривалий мир.
У Рік блаженного священномученика Петра Вергуна
Також, звертаючись до духовенства, владика Богдан наголосив, що в Рік блаженного священномученика Петра Вергуна найважливіше — самим учитися і вчити людей двох речей: молитися до блаженних наставників віри і наслідувати їх. Святі, за словами єпископа, дані нам як заступники на небі, щоб із їхньою допомогою ми могли перепливти море земного життя й досягти пристані вічного спасіння. Серед таких заступників архиєрей назвав блаженну Едіґну, яка стає щораз популярнішою в нашій Церкві та народі, і блаженного Петра Вергуна. Тому він закликав плекати особисту набожність до блаженного священномученика та висловив переконання, що блж. Петро Вергун з неба готовий послужити кожному.
Блаженний свщмч. Петро Вергун, нагадав апостольський екзарх, жив у дуже тяжких і травматичних обставинах, однак не впадав у зневіру і до кінця залишився з рідним народом. Коли на допитах енкаведисти питали його про життєве кредо, він відповів: «Служити Богові, Його Церкві і рідному народові — це зміст мого життя».
А відтак, після свого звернення до священників, єпископ благословив усіх мощами блж. свщмч. Петра Вергуна та блж. Едіґни.
